Оповідання

Але потiм ви раптом порозумiлися i непогано поспiлкувалися одне з одним. Я тодi вiдчув себе таким гордим, що ти слухаеш його, киваеш i розпитуеш. Якщо ти добре подумаеш, то обов’язково згадаеш. Тодi вiн розповiдав неймовiрнi iсторii про росiйську революцiю. Наприклад, як вiн, перебуваючи у службових справах у Киевi, бачив священика, який пiд час бунту вийшов на балкон, вирiзав собi кривавого хреста на долонi, пiдняв цю долоню i промовляв до натовпу. Ти не раз потiм переповiдав цю iсторiю.

Пiд час цiеi розмови Георговi вдалося знову посадити батька у крiсло i обережно зняти з нього вбранi на пiдштанники трикотажнi штани та шкарпетки.

Подивившись на не надто чисту бiлизну, вiн вiдчув докори сумлiння за те, що занедбав батька. Стежити за тим, щоб батько ходив у чистому, безперечно, було одним iз його обов’язкiв. Вони з нареченою ще не розмовляли прямо про те, як виглядатиме життя батька пiсля iхнього одруження, а просто мовчки погодилися, що старий залишиться у своему помешканнi. Але зараз син без найменших вагань вирiшив, що забере батька до свого майбутнього дому. Якщо добре подумати, то навiть могло би виникнути вiдчуття, що турбота, яку там виявлятимуть до батька, буде уже дещо запiзнiла.

Вiн вiднiс батька на руках у лiжко. Коли уже майже бiля самого лiжка зауважив, що батько у нього на руках бавиться ланцюжком його ж годинника. Георга охопило жахливе вiдчуття. Старого навiть не вдалося вiдразу покласти у лiжко, так мiцно вiн тримався за ланцюжок.

Але щойно батько опинився у лiжку, все минулося.

Вiн сам накрився i натягнув ковдру на плечi. У його поглядi на Георга не було недоброзичливостi.

– Правда ж, ти пригадуеш його? – запитав Георг i пiдбадьорливо пiдморгнув батьковi.

– Я добре накритий? – запитав батько, нiби сам не мiг подивитися, чи достатньо добре накритi ноги.

– Отже, тобi вже подобаеться у лiжку, – сказав Георг i поправив ковдру.

– Я добре накритий? – ще раз запитав батько i, здавалося, з особливим зацiкавленням очiкував на вiдповiдь.

– Не турбуйся, ти добре накритий.

– Нi! – вигукнув батько, нiби настромлюючи вiдповiдь на запитання, рiзко вiдкинув ковдру з такою силою, що вона миттю розправилася у польотi, i зiрвався у лiжку на рiвнi ноги. Вiн притримувався за плафон однiею рукою.

– Ти хотiв назавжди накрити мене, мiй синочку, але я ще наразi не накритий! І навiть якщо це моi останнi сили – на тебе iх ще вистачить, навiть буде занадто. Звичайно, я знаю твого друга. Вiн був би менi хорошим сином.