Оповідання

Саме тому ти зраджував його усi цi роки. Бо по-iншому з якоi причини? Ти думаеш, я не плакав за ним? Саме тому ти зачиняешся у своему кабiнетi, щоб нiхто тобi не заважав, буцiм-то начальник зайнятий – а сам пишеш своi фальшивi листи у Росiю. Але батька, на щастя, нiхто не повинен вчити, як бачити наскрiзь власного сина. Ти думав, що тепер ти перемiг, що опинився зверху, всiвся своею задницею, i батько пiд тобою вже не ворухнеться, а синочок у цей момент вирiшить одружитися!

Георг дивився на жахливе видовище, яке являв зараз його батько.

Друг iз Петербурга, якого батько, виявляеться, знав так добре, раптом викликав у нього дуже щемливi почуття, як нiколи ранiше. Вiн бачив його, загубленого у далекiй Росii. Бачив на порозi розграбованого, спустошеного магазину. Друг стояв помiж поламаних полиць, знищених товарiв, трiснутих труб. Навiщо йому довелося поiхати так далеко!

– Так подивися ж на мене! – вигукнув батько, i Георг майже машинально кинувся до лiжка, щоб схопити все на льоту, але застиг на пiвдорозi.

– Тому що вона задерла спiдницi, – почав батько, – бо вона ось так задерла своi спiдницi, ця дурна гуска, – i для бiльшоi наочностi вiн пiдняв сорочку так високо, що можна було розгледiти на його стегнi шрам, отриманий на вiйнi, – бо вона задирала спiдницi ось так i ось так, i ти кинувся на неi, а щоб спокiйно задовольнитися нею, ти спаплюжив пам’ять про матiр, зрадив свого друга i запхнув свого батька у лiжко, щоб вiн i не поворухнувся.

Але ж вiн усе ще ворушиться, правда?

Тепер батько вже стояв вiльно, не тримаючись, i вимахував ногами. Вiн аж свiтився вiд власноi проникливостi.

Георг стояв у кутку, подалi вiд батька. У певний момент вiн вирiшив спостерiгати за всiм якомога уважнiше, аби його не могли застати зненацька за допомогою якогось обхiдного маневра, ззаду чи згори. Тепер вiн знову пригадав собi це давно забуте рiшення, але воно вiдразу ж зникло з його свiдомостi, нiби хтось швидко протягнув нитку до вушка голки.

– Але твiй друг не зраджений! – вигукнув батько i пiдсилив сказане, похитавши туди-сюди великим пальцем. – Я був його представником тут, на мiсцi.

– Комедiант! – не змiг стриматися вiд вигуку Георг, i хоча вiдразу ж збагнув, що наробив, i навiть прикусив язика, вибалушивши очi вiд болю, було уже надто пiзно.