Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

 – Бачили лакея, який прибрав iх? Упiзнали б ви його?

– Впiзнати лакея? – обурено перепитав пан Одлi. – Звiсно, нi.

Пан Левер розпачливо розвiв руками.

– Я не посилав його, – простогнав вiн. – Не знаю, звiдки i навiщо вiн з’явився. А коли я послав свого лакея прибрати тарiлки, вiн побачив, що iх уже немае.

Пан Одлi аж надто розгубився як для чоловiка, на котрого може опертися вся iмперiя. Та й нiхто iнший iз присутнiх не очуняв, за винятком грубуватого полковника Паунда, котрий раптово повернувся до життя.

Вiн пiднявся з мiсця i, вставивши в око монокль, промовив хрипко, немов вiдвик користуватися своiм голосом:

– Ви хочете сказати, що хтось украв наше срiбне рибне приладдя?

Господар знову розвiв руками, i тiеi ж митi всi присутнi кинулися до нього.

– Де лакеi? – низьким глухим голосом заволав полковник. – Вони всi тут?

– Авжеж, усi, це я помiтив, – вигукнув молодий герцог, протискаючись у центр групи. – Завжди рахую iх, коли входжу. Вони так кумедно шикуються вздовж стiни.

– Аякже, але важко сказати з упевненiстю… – у важкому сумнiвi почав було пан Одлi.

– Кажу вам, я чудово пам’ятаю, – збуджено повторив герцог, – тут нiколи не було бiльше п’ятнадцяти лакеiв, i рiвно стiльки ж було i сьогоднi. Не бiльше i не менше.

Господар повернувся до нього, тремтячи всiм тiлом.

– Ви кажете… ви кажете… – затинався вiн, – що бачили п’ятнадцятьох лакеiв?

– Як завжди, – пiдтвердив герцог, – що ж в цьому особливого?

– Нiчого, – сказав Левер, – тiльки всiх ви не могли бачити.

Один iз них помер i лежить нагорi.

На якийсь час у кiмнатi запанувала важка тиша. Може (таке надприродне слово «смерть»), кожен iз цих нероб зазирнув у цю мить у свою душу i побачив, що вона маленька, як зморщена горошинка. Хтось, здаеться, герцог, сказав iз iдiотським спiвчуттям багатiя:

– Чи не можемо ми бути чимось кориснi?

– У нього був священик, – вiдповiв засмучений господар.

І, наче прозвучала сурма Страшного суду, вони подумали про таемничi вiдвiдини.

Кiлька вельми неприемних секунд присутнiм здавалося, що п’ятнадцятим лакеем був привид мерця. Неприемно iм стало тому, що примари були для них такою ж перешкодою, як i жебраки. Але думка про срiбло вивела iх зi зацiпенiння. Полковник вiдкинув ногою крiсло i попрямував до дверей.

– Якщо тут був п’ятнадцятий лакей, друзi, – сказав вiн, – отже, цей п’ятнадцятий i був злодiем. Негайно зачинити парадний i чорний входи. Тодi й побалакаемо.