Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

Двадцять чотири перлини клубу вартi того, щоб через них поклопотатися.

Пан Одлi знову начебто завагався, чи пристойно джентльменовi проявляти квапливiсть. Але, помiтивши, як герцог кинувся сходами вниз з ентузiазмом молодостi, подався за ним, хоча i з бiльшою солiднiстю.

В цю ж мить на веранду вбiг шостий лакей i заявив, що вiн знайшов купу тарiлок вiд риби без жодних слiдiв срiбла. Весь натовп гостей i слуг юрбою полинув сходами i роздiлився на два загони. Бiльшiсть рибалок подалися за господарем у вестибюль.

Полковник Паунд iз президентом, вiце-президентом i двома-трьома членами клубу кинулися в коридор, який вiв до лакейськоi, – найiмовiрнiше, злодiй втiк саме туди. Минаючи напiвтемну вбиральню, вони побачили в ii глибинi низеньку чорну постать, що стояла в тiнi.

– Гей там, – крикнув герцог, – ви когось бачили?

Низенький чоловiчок не вiдповiв прямо, але просто сказав:

– Можливо, у мене е те, що ви шукаете, джентльмени?

Вони зупинилися, вагаючись i дивуючись, а вiн зник у темрявi вбиральнi i з’явився знову, тримаючи в обох руках купу блискучого срiбла, яке й виклав на ляду спокiйно, як продавець, котрий показуе взiрцi.

Срiбло виявилося тузином ножiв i виделок дивноi форми.

– Ви… Ви… – почав було остаточно спантеличений полковник. Потiм, освоiвшись iз напiвморком, вiн зауважив двi речi: по-перше, низенький чоловiчок був у чорнiй сутанi i мало схожий на слугу i, по-друге, вiкно вбиральнi було розбите, наче хтось хутко через нього вистрибнув.

– Занадто цiнна рiч, щоб зберiгати ii в гардеробi, – зауважив священик.

– Так ви… ви… отже, це ви вкрали срiбло? – затинаючись, спитав пан Одлi, з подивом глипаючи на священика.

– Якщо я i вкрав, то, як бачите, все повертаю, – ввiчливо вiдповiв патер Браун.

– Але вкрали ж не ви? – зауважив полковник, вдивляючись у розбите вiкно.

– Чесно кажучи, не я вкрав його, – зауважив священик дещо грайливим тоном i спокiйно опустився на крiсло.

– Але ви знаете, хто це зробив? – поцiкавився полковник.

– Справжнього його iменi я не знаю, – незворушно пояснив слуга Божий. – Але я знаю дещо про його силу та дуже багато про його душевнi сумнiви. Силу його я вiдчув на собi, коли той намагався мене задушити, а про його моральнi якостi дiзнався, коли вiн покаявся.

– Отакоi, розкаявся! – з гордовитим смiхом вигукнув герцог Честерський.

Патер Браун пiднявся i заклав руки за спину.