Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

– І все ж, – зауважив полковник, i собi злазячи з бар’еру i похмуро розглядаючи своi черевики, – все ж я не цiлком упевнений, що зрозумiв вас.

– Полковнику, – сказав патер Браун, – ви ще бiльше здивуетеся, коли я скажу вам, що демон нахабства, який вкрав вашi виделки, весь час розгулював у вас на очах. Вiн пройшов по коридору разiв iз двадцять туди i сюди – i це при повному освiтленнi i на очах у всiх. Вiн не ховався по закутках, де б його могли запiдозрити. Навпаки, вiн безперестанку рухався i, де б не був, скрiзь, здавалося, перебував законно.

Не питайте мене, як вiн виглядав, бо ви самi бачили його сьогоднi шiсть чи сiм разiв. Ви разом iз iншими ясновельможними панами чекали обiд у вiтальнi, в кiнцi проходу, бiля самоi веранди. І ось, коли вiн минав вас, джентльменiв, вiн був лакеем, з опущеною головою, серветкою, що бовтаеться i фалдами, що вiються за вiтром. Вiн вигулькував на верандi, поправляв скатертину, переставляв щось на столi i мчав назад у напрямку до контори та лакейськоi. Та тiльки-но вiн потрапляв у поле зору конторського клерка i слуг, як – i виглядом i манерами, з голови до нiг – ставав iншою людиною. Вiн вештався серед слуг iз тiеi розсiяною недбалiстю, яку вони так звикли бачити у своiх господарiв. Їх не мало дивувати, що гiсть волочиться по всьому будинку, немов звiр, що снуе по клiтцi в зоопарку. Вони знали: нiщо так не вирiзняе людей вищого кола, як саме звичка ходити всюди, де iм заманеться. Коли вiн пересичувався прогулянкою по коридору, то повертався i знову проходив повз контору. У тiнi вбиральноi нiшi вiн, наче за помахом чарiвноi палички, раптом змiнював свiй вигляд i знову послужливим лакеем мчав до «Дванадцяти справжнiх рибалок». Не личить джентльменам звертати увагу на якогось лакея. Як можуть слуги запiдозрити джентльмена на прогулянцi?… Одного разу вiн викинув фортель ще кращий. У конторi вiн велично зажадав сифон содовоi води, сказавши, що хоче пити. Вiн додав невимушено, що вiзьме сифон iз собою. Так i зробив – швидко i вправно пронiс його посеред всiх вас, джентльменiв, лакеем, котрий виконуе звичайне доручення. Природно, це не могло тривати безконечно, але йому ж треба було дочекатися лише кiнця рибноi перемiни. Найнебезпечнiшим для нього був початок обiду, коли всi лакеi шикувалися в ряд, але i тут йому вдалося притулитися до стiни якраз за рогом, так що лакеi i тут прийняли його за джентльмена, а джентльмени – за лакея. Далi все пiшло як по писаному. Лакей приймав його за нудьгуючого аристократа, i навпаки.