Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

У цiй виблискуючiй скляними поверхнями залi кожен, хто входить вiдбивався одночасно в чотирьох чи п’яти дзеркалах. Тому священик, навiть не повернувши голови, замовк на серединi розпочатоi фрази. Однак Фламбо, схилившись до ескiзу, в цю мить голосно промовив:

– Це, мабуть, брати Сарадайни. В обох такий безневинний вигляд. Важко сказати, хто з них хороший, а хто – поганий.

Тут вiн усвiдомив, що вони в залi не самi i поспiшно змiнив тему розмови. Пiсля кiлькох незначних фраз вiн вийшов у сад. Патер Браун залишився на мiсцi.

Вiн стояв, не вiдводячи очей вiд ескiзу, а панi Ентонi також залишилася i стояла, не зводячи очей зi священика.

Їi величезнi карi очi набули трагiчного виразу, а оливковi щоки вкрив густий рум’янець. Здавалося, ii охопило якесь сумне здивування, як бувае, коли, зустрiвшись iз незнайомцем, задумаешся над тим, хто вiн i що йому треба. Чи то сутана i сан патера Брауна пробудили в нiй далекi спогади про сповiдь у рiдних краях, чи то iй здалося, що вiн знае бiльше, нiж було насправдi, тiльки вона раптом шепнула йому тихо, немов спiльнику:

– В одному ваш приятель мае рацiю.

Вiн каже, що важко вирiшити, хто з них хороший, а хто поганий. Так, важко, напрочуд важко було б вирiшити, хто ж iз них хороший.

– Я вас не розумiю, – промовив священик i повернув до дверей.

Вона зробила крок до нього, грiзно суплячи брови й якось дивно, дико пригнувшись, немов бик, що опустив роги.

– Обидва поганi, – прошипiла вона. – Недобре, що капiтан узяв всi тi грошi, але те, що принц вiддав iх, нiяк не краще.

Тому не в одного тiльки капiтана совiсть нечиста.

Обличчя священика на мить освiтилося, i губи його беззвучно прошепотiли одне слово: «шантаж».

У ту ж хвилину домогосподарка швидко озирнулася, побiлiла, як полотно, i мало не впала. Дверi до зали нечутно вiдчинилися, i на порозi, мов привид, вирiс Пол. Фатальнi стiни вiдбили п’ять блiдих Полiв, котрi з’явилися в п’яти дверях замку.

– Його високiсть прибув, – мовив вiн.

У ту ж мить повз залите свiтлом вiкно, немов по яскраво освiтленiй сценi, пройшов чоловiк. Через секунду вiн пройшов повз друге вiкно, i безлiч дзеркал вiдтворили в змiнюваних рамах його орлиний профiль i швидкий крок. Вiн був стрункий i швидкий у рухах, але волосся у нього було сиве, а колiр обличчя нагадував пожовклу слонову кiстку. У нього був короткий римський нiс iз горбинкою, худе довгасте обличчя, щоки i пiдборiддя прикривали вуса з еспаньйолкою.