Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

Ми знали, що з покiйним графом не все гаразд, i з’явилися, щоб встановити, чи жив вiн тут, чи помер, i як пов’язане з усiм цим руде опудало, що поховало його. Припустiмо щось дике та театральне. Може, слуга його вбив, або вiн узагалi живий, або слуга – це вiн, а справжнiй Гау – в могилi. Уявiмо перипетii всiх подiй у дусi Вiлкi Коллiнза, i ми все одно не зможемо пояснити, чому свiчки – без свiчникiв i чому старий аристократ брав пучку тютюну прямо з рояля. Одним словом, суть справи уявити собi можна, деталi можна.

Та людському розуму не до снаги зв’язати воедино тютюн, дiаманти, свiчки та розiбраний механiзм.

– Чому ж? – не погодився священик. – Даруйте, але я зв’яжу iх. Граф Гленгайл схибнувся на французькiй революцii. Вiн був вiдданий монархii i намагався вiдновити в своему замку побут останнiх Бурбонiв. У XVIII столiттi нюхали тютюн, освiтлювали кiмнати свiчками. Людовик XVII любив майструвати механiзми, дiаманти призначалися для намиста королеви.

Крейвен i Фламбо втупилися в нього круглими очима.

– Дивна рiч! – зойкнув француз. – Невже так воно i е?

– Природно, нi, – вiдповiв патер Браун. – Я просто показав вам, що можна пов’язати воедино тютюн, дiаманти, свiчки та розiбраний механiзм. Насправдi ж усе складнiше.

Вiн замовк i прислухався до гучного шуму сосен, потiм зронив:

– Граф Гленгайл жив подвiйним життям, вiн був злодiем. Свiчки вставляв у таемний лiхтар, тютюн жбурляв в очi тим, хто його застане. Ви знаете, що французькi злодii кидають перець.

А головний доказ – алмази та колiщатка. Адже тiльки ними можна вирiзати скло.

Обламана гiлка сосни важко вдарилася у вiкно за iхнiми спинами, немов зображаючи злодiя в зловiсному фарсi, але нiхто на неi i не глянув. Всi дивилися на священика.

– Дiаманти та колiщатка, – повiльно промовив Крейвен. – Через них ви i дiйшли до такого пояснення?

– Я до нього не прийшов, – м’яко вiдповiв священик, – але ви сказали, що нiяк не можна об’еднати ось цi речi. Насправдi, природно, все набагато простiше.

Гленгайл знайшов скарб на своiй землi – коштовне камiння. Колiщатками вiн шлiфував iх або гранував, не знаю. Йому доводилося працювати швидко, i вiн попросив собi в пiдмогу тутешнiх пастухiв. Тютюн – едина розкiш бiдного шотландця, бiльше його нiчим не пiдкупиш. Свiчники iм були не потрiбнi, вони тримали свiчки в руцi, коли шукали в переходах, пiд замком, чи немае там ще коштовностей.

– І це все? – не вiдразу вiднайшов змогу говорити Фламбо.