Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

Незважаючи на славослiв’я сну, священик пiднявся ранiше за всiх, крiм мовчазного садiвника, i детективи застали його в городi, де патер Браун цмулив люльку i дивився, як працюе над грядками цей загадковий iндивiд. Пiд ранок гроза змiнилася зливою, i день видався прохолодний. Мабуть, садiвник тiльки-но балакав iз служителем Церкви, але, побачивши детективiв, похмуро встромив лопату в землю, пробурчав щось про снiданок i зник у кухнi, минувши грядки капусти.

– Поважний чоловiк, – сказав патер Браун.

 – Чудово вирощуе картоплю. Однак, – неупереджено та милостиво додав вiн: – i у нього е недолiки, у кого iх немае? Ця грядка не зовсiм пряма. Ось, погляньте. – І вiн торкнув землю ногою. – Яка дивна картопля…

– А що в нiй такого? – спитав Крейвен, котрого тiшило нове захоплення низькорослого клiрика.

– Я позначив ii тому, – сказав священик, – що ii позначив i Гау. Вiн копав усюди, тiльки не тут.

Фламбо схопив рискаль i нетерпляче встромив у загадкове мiсце. Разом iз пластом землi на свiтло вилiзло те, що нагадуе не картоплину, а величезний гриб.

Але лопата дзенькнула, а знахiдка покотилася, мов м’яч.

– Граф Гленгайл, – сумно сказав Браун i подивився на череп.

Вiн подумав хвильку, взяв у Фламбо лопату i зi словами «Треба його закопати» це i зробив. Потiм оперся на велику ручку великою головою i маленьким тiлом i втупився в далечiнь порожнiм поглядом, скорботно наморщивши чоло.

– Ах, якщо б я мiг збагнути, – пробурмотiв вiн, – що означае весь цей жах!.

.

І, спираючись об ручку лопати, що сторчма стояла, затулив обличчя руками, як у церквi.

Всi куточки неба свiтлiшали срiблом та блакиттю. Птахи щебетали в деревах так голосно, наче самi рослини розмовляли одна з одною. Але трое людей мовчали.

– Гаразд, – вибухнув нарештi Фламбо, – з мене годi. Мiй мозок i цей свiт не в ладу, ось i все. Нюхальний тютюн, зiпсованi молитовники, музичнi шкатулки… Та що ж це?…

Патер Браун вiдкинув голову i з невластивим йому нетерпiнням смикнув рукiв’я лопати.

– Стоп, стоп, стоп! – закричав вiн. – Це все простiше за просте. Я втямив про тютюн i колiщатка, як тiльки розплющив очi. А потiм побалакав з Гау, вiн не так глухий i не такий дурний, як прикидаеться. Там усе гаразд, все добре. Але ось це… оскверняти могили, тягати голови… Начебто це погано? Начебто тут не обiйшлося без чорноi магii? Нiяк не в’яжеться з простою iсторiею про тютюн i свiчки. – І вiн задумливо закурив.