Украдене щастя (збірник)

Весно, ти мучиш мене! Мiлiонами кольорiв, тонiв,

Лiнiй i творiв кричиш: воля, i рух, i життя!

І, мов безсильне стебло в бистрину ту, ти рвеш мою душу,

В серцi зiв’ялiм, черствiм будиш новi почуття.

Будиш бажання, яким не сповнитись; освiтлюеш пустку;

Нiжно гойдаеш в гiлках осамотiле гнiздо;

Пильно схиливши лице, роздуваеш погасле огнище;

Свистом вiд гаю зовеш, наче мiй друг молодий.

Нi, не менi вже гулять по тiм гаю, мiй друже-соколе!

Нi, не менi вже зайцем в зелень пахучу нирять!

Серце трiпочеться ще, i у грудi кров б’еться живiше,

Та напосiли лiта, давить життя тягота.

Мрii безумнi, немов той табун, вигравають по полю,

Гриви на вiтер, i ржуть, дзвiнко копитами б’ють.

Ах, та се мрii, чуття легкокрилi, барвистii дiти,

Але тверда iх рука в поводах цупко держить.

Хвилька – i ляск батога, i жорстоке, понуре «нiколи»…

Праця! І чар весь мине. Весно, ти мучиш мене!

* * *

Бачив рисунок я десь – i забув уже, де його бачив,

Чий то рисунок був – Беклiна[108 - Беклiн Арнольд (1827—1901) – швайцарський художник-символiст.

] чи Мейсонье[109 - Мейсонье Ернест-Жан-Луi (1815—1891) – французький художник, автор iсторичних, батальних i жанрових картин. Працював у реалiстичнiй манерi. Тому символiчний малюнок, про який iдеться у вiршi, гiпотетично може належати радше А. Беклiновi, творчiй манерi якого притаманна висока мiра художньоi умовностi.].

Мушля перлова – то вiз, а метеликiв чвiрка – то супряг,

Два аморети малi – то два погоничi iм.

Пурпуром, золотом i iзмарагдом, сапфiром набитий,

Стелиться геть у безмiр круто веселчаний шлях.

Поле внизу, непривiтна стерня, тогорiчне будяччя,

Пара худих шкапенят тягне, зiгнувшися, плуг.

За плугом, згорблений теж i спотiлий, орач поступае,

Тисне чепiги грудьми, iстиком скибу труча.

Та вже спинили його аморети, вже тягнуть за поли,

Просять i тягнуть, манять в поiзд перловий сiдать.

З острахом бiдний орач позира на незорану ниву,

На коненята своi, на мозолi на руках.

Але нога вже сама пiднялась i не слуха розсудка,

Так i здаеться – тремтить в поiзд перловий ступить.

Весно, се твiй екiпаж! І твоя се вина, коли серце

Ще раз розсудок злама, ще раз зо шляху збiжить.

Так усмiхаесь йому променястий той полет Ікарiв,

Навiть Ікара[110 - Ікар – у давньогрецькiй мiтологii – син майстра Дедала, юнак, який намагався перелетiти море на крилах, зроблених iз пiр’я, скрiпленого воском.