Украдене щастя (збірник)

А супроти села на узбережжi

Майдан широкий, а на нiм не пчоли

Роем гуляють, не чмелi гудуть —

То молодiж сiльська гуляе. В сонцi

Вилискуеться голе, смагле тiло,

Лунають срiбнi голоси, легенький

Вiтрець волосся чорне розвiвае.

Однi навзаводи бiжать, а другi

Крутii танцi водять, тi збирають

Блискучi раковини над водою,

Тамтi великий натягають лук

І до мети стрiляють, деякi ж

Старого дiда обступили, що

Сидить на каменi, бряжчить на струнах

І щось спiвае.

Все те Каiн бачив,

Мов на долонi, плакав i смiявся

Із радости.

Людей! І вид iх мирного життя,

Їх праць, забав i розривок щоденних

Таким йому чудово гарним видавсь,

Що, причарований, вiн став на мiсцi,

Глядiв i оком не змигнув, впивався

Тим видом, мов найбiльшим щастям земним.

Втiм крик зробився мiж дiтьми: у лука

Струна порвалась. «Дiду, дiду Лемех[115 - Лемех (Ламех) – старозаповiтний персонаж, нащадок Каiна, син Мафусала, батько Іявала, Іювала, Тувалкаiна та Ноема.

Направте лук!» І дiд покинув грати,

І лук узяв, руками пильно щупав

З усiх бокiв, махаючи при тiм

Похиленою головою. Каiн

Вiдразу догадавсь, що вiн слiпий.

Ось виняв вiн з-за пазухи струну

І на роговий лук нап’яв i брязнув

По нiй. Мов ластiвка, зацвiркотала

Струна, i щось немов вступило в дiда.

«Ех, дiти! – скрикнув вiн i з мiсця встав. —

Старий я став, слiпий, а ще готов

Помiрятися з вами при стрiльбi».

«Го-го, дiд Лемех до стрiли бересь! —

Загомонiли хлопцi. – Браво, дiду!

Давайте з нами до мети стрiляти!»

«Де ж та мета? Ведiть мене туди,

Де стаете!»

В тiй хвилi тi, що бiгли,

Побачили, як Каiн наближався

На край майдану.

«Горе! Хтось чужий

Іде! Розбiйник! Лiсовий дикун!

Рятуйте, дiду!»

І, немов курчата

Вiд яструба, вони до дiда збiглись.

Дрогнув дiд Лемех.

«Де е той дикун?» —

Спитав суворо.

«Із-за кедра вийшов!

До нас iде!»

І Лемех анi слова

Не мовив бiльш, на лук нову стрiлу

Уклав i вистрiлив.

«Стiй, Лемех, стiй! —

Роздався голос. – Я твiй прадiд Каiн!»

Та в тiй же хвилi острая стрiла

Йому попала прямо в серце. Скочив

Угору Каiн i лицем на землю

Упав, аж вiстря вилiзло плечима,

А руки судорожно в землю врились

І задубiли так.

«Гура, дiд Лемех!» —

Хлоп’ята крикнули, та Лемех тiльки

Махнув рукою.