Украдене щастя (збірник)

І мечуться вони, мов лист сухий

В осiннiм вiтрi, – рiжуть, i мордують

Однi других лютiше звiрiв лютих,

І риються в землi, до неба рвуться,

Пливуть по морю – в небi чи за морем

Шукають раю, щастя, супокою,

Шукають того, що лиш в серцi своiм,

В любвi взаiмнiй можуть iзнайти!

«І що ж, хiба ж повiк iм так блудити?

Хiба ж нiколи не найдуть вони

Дороги прямоi? Хiба ж надармо

Їм дане те бажання невсипуще?

Нi, жити хочесь кождому! І кождий

На те i розум мае, щоб життя

Вiд смерти вiдрiзнити.

Йому вказать дорогу до життя,

То, певно, не пiде на стежку смерти.

Так я ж отсю дорогу iм покажу!

Я, прадiд iх, вiдслоню правду iм,

Тяжким терпiнням вiковим здобуту.

Пригорну iх до серця i навчу

Любить себе взаiмно, занехати

Роздорiв, сварiв, здирства i убiйства.

Я, перший вбiйця, викуплю свiй грiх

Тим, що вiдверну всiх людей вiд вбiйства.

О люди, дiти, внуки, сиротята!

Покиньте плакати по стратi раю!

Я вам його несу! Несу ту мудрiсть,

Котра поможе вам його здобути,

У власних серцях рай новий створити!»

Так думав Каiн i поспiшним ходом,

Із серцем, повним туги до людей,

Невигаслоi теплоi любови,

Прямуе до села, i спотикаесь,

Скупить хвилини дух перевести.

Щоб тiльки швидше! Б’есь старее серце,

Трiпочеться, мов пташка. Наче вихор,

Старi, давно забутii згадки

Зворушились, коли з-за горбика,

Мов синя хмарка, показався дим

Із людськоi оселi. Мов дитя,

Щодуху вiн на горбик вибiг, став

І довго-довго видом тим впивався,

Що розстелився перед ним, – сто раз

Милiший, нiж недавнiй привид раю.

Пишний крайобраз! В глибинi його

Велике озеро, мов лазурове

Хрустальне дзеркало, що вдалi десь

Зливаесь з небом. Береги, в розкiшну,

Багату зелень прибранi, далеко

Повскакували в воду рукавами,

Полощуться та приглядаються

Собi у тихiм дзеркалi глибокiм.

А ближче сугорби, покритi лiсом,

Немов вiнком могучим вiддiлили

Той тихий кут вiд решти свiту.

Глянь!

Там в тихiм заливi, не дуже близько

Вiд берега, мов стадо каченят,

Село розсiлось. На палях товстих,

Повбиваних в дно озера, стоять

Низькi хатки, покритi тростиною,

З пiддашками й широкими кладками,

Дим куриться iз стрiх. Жiнки в хатах

Перекликаються. По озерi,

Мов павуки, снують човни легенькi —

То рибаки великi сiтi тягнуть,

Кричать, гребуть веслами та до сонця

Поблискують зубцями спис спижевих.