Украдене щастя (збірник)

Друга рiч – щоб був вiн темний,

Знав, що думать – смiшно й пiдло,

Що вiн раб, хробак той земний,

Панське бидло.

Третя рiч – щоб був безличний,

Дав собi плювати в морду,

Знав, що всi для нього мають

Лиш погорду.

Хлопську як зiгнеш натуру?

Гладь смирнiших i бiднiших,

Щоб з багатших i бутнiших

Дерти шкуру.

А тим псюкам, недоукам,

Що хтять люд пiдняти к собi, —

Куку в руку або буком

Бух по лобi!

А тi школи, вiдки вийшла

Лютих псiв на нас когорта,

Всiх докторiв, професорiв —

Геть до чорта!

Тi газети, що до бунту

Пiднiмали люд той клятий —

Видушити, зруйнувати

Всi до шпунту.

Тi спiлки, крами i каси,

Зсипи, читальнi громадськi, —

Все те – зборища лайдацькi,

Без прикраси.

Вийняти iх з-пiд закона!

Лиш один для них – до ката!

Дать параграф: заборона,

Конфiската!

Або згинем по-жебрацьки,

Або сильними руками

Виб’ем дух з них гайдамацький

Канчуками.

Жадних прав! Нi навiть шепту

Про якiсь новii ери!

А на бунт одну рецепту:

Манлiхери.

Хлоп до працi, не до ради,

До податкiв, не до складок,

До грабель, а не до шпади —

Се – порядок.

Його рiч – покора й жертва,

Як лиш бульбу, хлiб i борщ ма;

Його святощi – то церква,

Двiр i коршма.

Се наш грунт. Пожруть дракони

Нас, коли зiйдемо звiдсi.

Лиш держiмо тi закони

Твердо! Dixi!»[124 - Я сказав! (Лат.) – Упоряд.]

Музики грiм. Панове плещуть браво,

До графа тиснуться i гратулюють,

З усiх бокiв стискають руки жваво.

Лиш дами трохи кривляться, вахлюють

Гарячi лиця. Чути десь: «Fi donc![125 - Тьфу! (Франц.) – Упоряд.]

Брутально! Нас вони компрометують!

Якi принципи! Що за грубий тон!»

В тiй хвилi князь потис за срiбний дзвоник —

Се знак тишi. І з мiсця встав барон,

Щоб говорить. Вiн скочив, наче коник,

І випрямив свою дрiбну фiгурку

(Його здрiбнiло й кликали «бароник»).

Меткий, верткий, мов лялечка на шнурку,

Вiн славився мiж панством лiбералом

(Недаром дiд його носив ярмурку!).

Вiн говорив, мов кiнь, що гонить чвалом

І фирка, рже, бiжить, копитом гряне;

Тут патосом сипнув, там комуналом,

Вертiвсь, як вуж, коли на хвiст хто стане.

VII

«То вже Монтеск’е[126 - Монтеск’е Шарль-Луi (1689—1755) – французький правник i фiлософ, який розробляв принципи демократii.] сказав, панство мое,

Що кождий народ в таких правах жие,

Якi заслужив собi мати.