Украдене щастя (збірник)

Не вiрте усмiхам i комплiментам!

Для нас ви ворог, зрадник i простак.

Не ждiть, щоб я свою подав вам руку!

А се здоров’я ваше п’ю ось так!»

І о помiст пугар з усеi сили

Вiн кинув, i пугар лиш бренькнув раз

І прис на тисячi дрiбних вiдломкiв,

Вино ж, мов кров, оббризкало всiх нас.

Мертва тиша. Нiхто з присутнiх там

Такого, знать, не надiявсь фiналу.

Тривожне «ах!» почулось з-помiж дам.

Забувся й князь, музикам дать сигналу

Не змiгся; клопiтно панове вниз

Схиляли очi, боячись скандалу.

Лиш я стояв спокiйний. Перун блис

І вдарив, – бiльш чого менi бояться?

Безмiрний холод, мов клiщами, стис

У мене серце… «Зрадця! Зрадця! Зрадця!»

Лунало десь – чи в мнi, чи то вокруг?

Уста ж безстидно почали всмiхаться.

В тiй хвилi князь шепнув одному з слуг,

І сей пiдбiг до мене й нахилився.

«Чи хочуть пан промовить дещо вслух?»

Почувши се, князевi я вклонився.

Сей задзвонив. «Пан Мирон промовля».

Всiм важко стало, вид у всiх змiнився —

І скрiзь тиша мертвая залягла.

IX

І я почав: «Шановний генерале,

Позволь, щоб я тобi сказав два слова.

Твоя правиця – хай i так, залiзна,

Та думка в тебе, вибачай, – дубова.

Нi премii вiд тебе, нi догани

Я не жадав i о твiй суд не стою, —

А те, що ти сказав ось тут, се доказ,

Як мало ще знайомий ти зо мною.

Один мiй вчинок своiм лiктем змiряв

І мовиш: «Зрадник! Всякий се розчовпа».

От так слiпий в слона обмацав ноги

І мовить: «Слон подiбний е до стовпа».

Та не в докiр тобi се я говорю,

Ти висловив лиш те, що дума всякий;

Ти лиш щирiший; те, що всi скривають,

Ти виявив i варт за се подяки.

Тож не тобi одному – як на тее

Пiшло вже, що сказати правду мушу —

А всьому сьому збору, всьому свiту

Правдиво я свою вiдслоню душу».

(При тих словах душная атмосфера

Прояснилась, розтаяло студене

Пригноблення, повеселiли лиця,

Цiкаво позверталися до мене.

«Я е плебей, – сказав наш генерал, —

Що вiв i зрадив хлопськее повстання

І на плебейських костях допомiг

Здвигнуть аристократiв панування.

Чи справдi так? І чим же я плебей?

Тим, що родивсь у низькiй, хлопськiй хатi?

Немов i князь не мiг родиться там?

Не родяться плебеi i в палатi?

Чи е плебейське що в моiм лицi,

В моiх чуттях, i помислах, i мовi?

Нi, зроду я плебейства ворог, рад

Його знiвечить у самiй основi.