Украдене щастя (збірник)

Вiд перших лiт, коли в мнi тямка встала,

З плебейством я воюю без упину.

І я плебей? Нi, я аристократ!

Таким родився i таким загину.

Я з тоi раси, що карка не гне,

Глядить життю i смертi в очi смiло,

Що любить бiй, що просто, грiмко йде

На визначене iй судьбою дiло.

Я з тих, що люд ведуть, мов стовп огнистий,

Що вiв жидiв з неволi фараона[130 - …стовп огнистий, Що вiв жидiв з неволi фараона… – Алюзiя зi Святого Письма; знамення Господне, знак Божоi присутностi. Пiд час виходу гебреiв iз египетськоi неволi, Господь показував народовi шлях у пустелi, йдучи перед ним уночi у виглядi вогненного стовпа (Вих.

З тих, що iм дана власть i цiль висока, —

Життя чи смерть, все е для них корона».

(На лицях моiх слухачiв заблисне

Де-де легенький усмiх iронiчний;

Мене, мов прутом, вiн по серцi цвiга,

Та я спокiй ще вдержую стоiчний.)

«Се правда, я сей хлопський бунт пiдняв,

Щоб люд сей вирвать з вашоi неволi,

Щоб збуркати його з важкого сну,

Зробити паном на свойому полi.

Я гнав його, немов лiнивий скот,

В огонь i в сiчу, в труди й небезпеки,

Щоб знiвечить плебейськi всi iнстинкти,

Щоб гартувались лицарi-запеки.

І близька вже була моя побiда,

Та я пiзнав, що се побiда мас,

Брутальних сил, плебейства i нетями,

А так не хтiв я побiдити вас.

О, я пiзнав, що, так вас побiдивши,

Своеi мiсii я не сповню,

Що ворога я посаджу на тронi,

Пiд власний дiм пiдкину я вогню.

Я бачив, як тi лицарi завзятi,

Що йшли в огонь, що бились, як орли,

В душi своiй були i темнi, й пiдлi,

Такi ж раби, як уперед були.

Я бачив, що якоiсь iскри треба,

Щоб душi iх розжеврить, запалить,

Щоб вуголь iх в алмаз перетопився, —

З такими б тiльки мiг я побiдить.

І я зламав той знаряд непридалий,

Спокусу дешевих побiд вiдверг,

Бо краща вiд плебейськоi побiди

Для них була геройська смерть тепер».

(Всмiхались дами.

Явились знудженi, кваснii мiни, —

Сказати б то: «Бреши собi здоров!»

Ей, грубшим вас кiнцем заiду для вiдмiни!)

«Народну справу мав я погубити,

А вашу власть скрiпить вiд того дня?

Невже ж ви так слiпi, що власний розум

Вам не кричить на се: брехня! брехня!

Чого не мав сей люд для повноi побiди?

Фiзичних сил? О нi, вiн мав iх тьму.

Лиш iдеалу брак, високих змагань, вiри, —

І се, панове, се я дав йому.