Украдене щастя (збірник)

Тi битви, i побiди, й лютi муки,

І кров, i блиск, що тьмив у мене очi,

І речi тi, i духи тi, i дуки —

Усе те – чари мiсячноi ночi.

Великi роковини

Поема

Пролог, говорений перед ювiлейною виставою «Наталки Полтавки»[132 - «Наталка Полтавка» – п’еса І. Котляревського, перший твiр новоi украiнськоi драматургii (написана й уперше поставлена в Полтавi 1819 р., вперше опублiкована 1838 р.). Ювiлейна вистава «Наталки Полтавки» з нагоди столiття вiдродження украiнського письменства вiдбулася у театрi Скарбка у Львовi 31 жовтня 1898 р.

(Сцена зовсiм темна, далеко видно зарево великоi пожежi, напередi сцени направо могила).

Козак-невмирака

(старезний дiд, з бандурою, сидить на могилi. Зразу в темнотi тiльки слабо рисуеся його силует, вiн вдивляеся в пожежу i декламуе глухо, iронiчно):

Еней був парубок моторний

І хлопець хоч куди козак!

На лихо вдався вiн проворний,

Завзятiший од всiх бурлак.

Та греки, як спаливши Трою,

Зробили з нею скирту гною,

Вiн, взявши торбу, тягу дав.

Набравши деяких троянцiв,

Осмалених, як гиря, ланцiв,

П’ятами з Троi накивав[133 - «Еней був парубок моторний… П’ятами з Троi накивав» – не зовсiм точно цитований зачин (перша строфа Частини першоi) «Енеiди» І. Котляревського – першого твору новоi украiнськоi лiтератури (перше повне видання 1842 р.).].

(Вiн устае, випростовуеся, бандура бреньчить).

Вона горить! Та Троя-Украiна

Палае, гине, з серця точить кров.

Здаеться, вже остатня iй година,

Здаеться, хитрий ворог поборов

Усе! Здаеться, вся лягла дружина,

Всi мури впали, навiть той покров

Остатнiй, що ним укривають трупи,

І той загарбали хижацькi купи!

Нi, не досить! І в нашому нутрi

Пройшов пожар, сумуе попелище!

Ми хробачливi в самому ядрi,

В душi погасло вiчнее огнище

Живоi вiри! На страшнiм кострi

Згорiла сила! Нижче, нижче, нижче

Схиляються колись так гордi чола!

О мамо! Бiдна ти, бездiтна й гола!

Ми всi такi! Що в iнших ганьби знак,

Се ми приймаемо, як хлiб насущний!

У iнших ренегат – у нас добряк;

У iнших пiдлий – в нас старшим послушний;

У iнших скажуть просто, ясно так:

Безхарактерний, – в нас лиш: простодушний.

Не стало встиду в нас! Ми в супокою

Упiдлимось, ще й гордi пiдлотою.

(Далекий грiм, пожежа зближаеся, на сценi робиться виднiше.