Украдене щастя (збірник)

Чи то скитник вмер у скитi

так, як жив, – самотнiй, тихий, —

i про смерть його дiзнались

аж у кiлька день пiзнiш —

тим дiзнались, що покiйник

не явився в монастир свiй,

не принiс свою роботу,

бобу пригорщi не взяв?

Чи то вмер чернець у кельi,

пишучи святую книгу,

Мiнею[147 - Мiнея (вiд грец. menaios – мiсячний) – християнська церковнослужбова книга-мiсячник, яка мiстить молитви на честь святих на кожен день року й на релiгiйнi свята.], та кiноваром[148 - Кiновар (цинобра) – фарба червоного кольору.

в’язнi титли красячи?

Чи то вмер послушник смирний —

пан колись, чи князь, чи вояк,

але тут вiддавна в кухнi

монастирськiй послугач?

Чи то вмер якийсь достойник,

еромонах чи iгумен —

тут усiм однака шана:

«Cо святими упокой!»

Чи то, врештi, хтось живий ще

сходить на «останнiй ступiнь»,

покидае свiт i волю,

щоб в печерi смерти ждать?

Глянь, у скелях височенних,

у стрiмких, гранiтних стiнах,

що над морським валом висять, —

чи там гнiзда ластiвок?

Нi, се нори жолобленi,

недоступнi, темнi ями,

сiченi в скалi печери,

схованки для мев хiба.

Нi, се нори для аскетiв,

се «остатнiй ступiнь», подвиг

крайнiй i безповоротний,

брама вiчности вузька.

Хто пройшов новицьку службу,

монастирське строге право

i важкую, мовчазливу

працю в тихому скиту,

хто бажае довершити

аскетичний, острий подвиг,

в постi, самотi, мовчаннi

слухать голосу душi,

хто порвав зо свiтом зв’язки,

поборов бажання тiла,

чуе силу i охоту

в очi вiчности глядiть,

той за дозволом найстарших

вибира собi печеру,

вибира собi могилу,

вiдки вороття нема.

І тодi ридають дзвони,

i тодi по всiм Афонi

тихий шепт iдестаречий:

«Cо святими упокой!»

III

На Афонi дзвони дзвонять

у недiлю по вечiрнi:

починае Прот великий,

окликаесь Ватопед.

Далi зойкнув Есфiгмену,

загудiв Ксеропотаму,

там Зографу, далi Павлю,

розгудiвся Іверон.

Покотилися по горах

тi ридання металевi,

окликаесь кожда скеля,

кождий яр i кождий скит.

Стихли дзвони, у повiтрi

довго ще тремтiв iх голос,

i в монастирi Зографу

заскрипiли ретязi.

Вiдчинилась темна брама;

з монастирського подвiр’я

виступае хiд церковний,

монотонний чути спiв.

Вiють хоругви червонi,

наче проблиски пожежi;

дерев’яний хрест з розп’ятим

передом помалу йде.