Украдене щастя (збірник)

Вочевидь, ув основi цiеi моделi – життевий досвiд самого поета, який надто часто у своiй Вiтчизнi почувався самотнiм пророком, що волае серед пустелi нiмоти й оспалости.

Якщо у згаданих шедеврах Франкового поетичного епосу трагiчнi суперечностi людського буття трактуються у власне фiлософськiй площинi, то в неперевершеному архiтворi його драматургii – драмi «Украдене щастя» (яку з погляду генологiчноi природи, либонь, доречнiше було б окреслити як трагедiю: адже тут присутнi всi класичнi «арiстотелiвськi» жанровизначальнi чинники – трагiчний патос, трагiчнi характери, трагiчна розв’язка й трагiчний катарсис) – вони висвiтлюються насамперед у суспiльно-психологiчному ракурсi.

Утiм, банальна, на перший погляд, житейська iсторiя «з сiльського життя», що розгортаеться в межах тривiяльного «любовного трикутника» нiбито «коло 1870 року в пiдгiрськiм селi Незваничах» (а насправдi – вiчна i всюдисуща, як саме життя), пiд пером великого майстра слова, глибокого душезнавця й пристрасного людинолюба виростае до мiрила екзистенцiйно-антропологiчноi драми, головнi героi якоi – Людина i Доля. Кожен iз головних героiв цiеi драми (Анна, Микола, Михайло), немовби мiтологiчний цар Едiп, у пошуках власного украденого щастя почуваеться iграшкою в руках Фатуму – i водночас протистоiть йому мiрою своiх людських спромог.

Третя «галактика» Франкового художнього свiту (поруч iз поезiею та драматургiею) – це многобарвний свiт малоi та великоi прози – мозаiчна епопея людського життя, мистецька енциклопедiя етнiчних, соцiяльно- та iндивiдуально-психологiчних типiв, галицька «книга битiя» i «людська комедiя», що в цiлостi своiй становить, за далекосяжним задумом автора, досконалий «образ нашоi суспiльности в рiзних ii верствах, у рiзних змаганнях, працях, заробiтках, стражданнях, поривах, iлюзiях та настроях» упродовж ii кiлькастолiтньоi iсторii – вiд «iдеального громадiвства» часiв Галицько-Волинського князiвства (радше змодельованого, нiж власне зображеного в не стiльки iсторичнiй, скiльки утопiчнiй повiстi «Захар Беркут») – до реальноi iсторичноi ситуацii Франковоi сучасности (може, набiльш стереоскопiчно змальованоi в романi «Перехреснi стежки», у жанровiй структурi якого вдало синтезовано iнтелектуально-фiлософський, соцiяльно-психологiчний, любовний та кримiнальний генологiчнi первнi).