Украдене щастя (збірник)

І сьогоднi воно промовляе до читачiв, спроможних зрезонувати цiй тисячоструннiй арфi, настроенiй за камертоном вiри в силу духа. Промовляе голосом людськоi туги i вiри, повним трагiчноi сили i величi.

Франковим голосом.

* * *

…26 листопада 1915 року вiденський професор, отець доктор Йосиф Застирець, звернувся з листом до Нобелiвського комiтету, у якому розповiв про «найбiльшого украiнського i одночасно слов’янського поета i вченого», «великого провiдника свого народу, мiжнародного генiя» – Івана Франка.

Вiдзначення його багатогранноi дiяльности Нобелiвською премiею, на думку професора Застирця, мало б величезне полiтичне значення для нацiональних змагань старовинного культурного народу, який бореться за свою свободу. Це звернення пiдтримала европейська лiтературно-наукова елiта[18 - Див.: Сулима М. Украiна i Нобелiвська премiя з лiтератури // Сулима М. Книжиця у семи роздiлах: Лiт.-крит. статтi й дослiдження. – Киiв: Фенiкс, 2006. – С. 406—408.].

Проте за пiвроку Франка не стало. Похований вiн був на Личакiвському цвинтарi, у чужому гробiвцi й позиченiй сорочцi.

Франко так i не став Нобелiвським лавреатом. Упав на шляху, на порозi землi обiтованоi, не вступивши до неi, немов пророк Мойсей – до омрiяноi Палестини. Невблаганна смерть виявилась прудкiшою од свiтового визнання, забравши з собою Франка – напередоднi визвольних змагань 1917—1921 рокiв.

Та чи змалiла вiд того ця постать? Чи трагiчний етос Франковоi всежиттевоi самоофiри рiдному народовi був зведений ad absurdo? Чи iдеали правди, людськоi гiдности i свободи, за якi вiн боровся, знецiнилися, здевальвувалися? Питання риторичнi, бо справжня велич вимiрюеться не вiдзнаками й нагородами, а гравiтацiйною силою духа, спроможного променювати крiзь час i простiр – у безвiсть вiкiв.

Духа, напнутого, мов тятива, – помiж землею i небом.

Немов стрiла у вiчнiсть – Франковi твори, послання до нащадкiв, заповiти й дороговкази, писанi на скрижалях нацiонального буття кров’ю огненного серця: «Ще момент – i Єгошуi крик Гирл сто тисяч повторить; Із номадiв лiнивих ся мить Люд героiв сотворить».

Читаймо. Ми ще маемо шанс стати нацiею героiв.

    Богдан ТИХОЛОЗ

Поезiя

Із книги «Із лiт моеi молодости

Збiрка поезiй Івана Франка з п’ятилiття 1874—1878» (Львiв, 1914)

НАРОДНА ПІСНЯ

(Сонет)

Глянь на криницю, що iз стiп могили

В степу слезою чистою журчить;

В iй оцi личко мiсяця блищить

І сонця промiнь грае в чистiй хвилi.