Украдене щастя (збірник)

]

Против рожна перти,

Против хвиль плисти,

Смiло аж до смерти

Хрест важкий нести!

Правда против сили!

Боем против зла!

Мiж народ похилий

Вольности слова!

З свiточем науки

Против брехнi й тьми —

Гей, робучi руки,

Свiтлii уми!

Ще те не вродилось

Острее залiзо,

Щоб ним правду й волю

Самодур зарiзав!

Ще той не вродився

Жар, щоб в нiм згорiло

Вiчне дiло духа,

Не лиш утле тiло!

Із циклу «Excelsior!»[27 - З вершин; дослiвно: вище! Д’горi! (Лат.

ХРИСТОС І ХРЕСТ

Серед поля край дороги

Стародавнiй хрест стоiть,

А на нiм Христос розп’ятий

Висiв тож вiд давнiх лiт.

Та з часом прогнили гвоздi,

Вiтер хрест розхолiтав,

І Христос, вгорi розп’ятий,

Із хреста на землю впав.

Тут сей час трава висока,

Що росла вокруг хреста,

Радiсно в своi обiйми,

М’яко прийняла Христа.

Подорожники й фiялки,

Що там пахли з-мiж трави,

Звились, мов вiнець любови,

У Христа край голови.

На живiм природи лонi,

Змитий з крови, ран i сльоз,

Серед запаху i цвiтiв

Сумирно спочив Христос.

Та якiсь побожнi руки

Спать Йому там не дали

І, хрестячись, з-помiж цвiтiв

Знов угору пiдняли.

Та, нових не мавши гвоздiв,

Щоб прибити знов Христа,

Хоч з соломи перевеслом

Прив’язали до хреста.

Так побожнi пересуди,

Бачачи за наших днiв,

Як з старого древа смерти,

Із почитання богiв,

З диму жертв, з тьми церемонiй,

Із обмани, крови й сльоз —

Словом, як з хреста старого

Сходить мiж людей Христос,

І як, ставши чоловiком,

Ближчий, вищий нам стае

І святим примiром своiм

Нас до вольности веде, —

Силуються понад людськiсть

Будь-що-будь пiднять Христа

І хоч брехнi перевеслом

Прив’язати до хреста.

КАМЕНЯРІ

Я бачив дивний сон. Немов передо мною

Безмiрна, та пуста i дика площина,

І я, прикований ланцем залiзним, стою

Пiд височенною гранiтною скалою,

А далi тисячi таких самих, як я.

У кождого чоло життя i жаль порили,

І в оцi кождого горить любови жар,

І руки в кождого ланцi, мов гадь, обвили,

І плечi кождого додолу ся схилили,

Бо давить всiх один страшний якийсь тягар.

У кождого в руках тяжкий залiзний молот,

І голос сильний нам згори, як грiм, гримить:

«Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод

Не спинить вас! Зносiть i труд, i спрагу, й голод,

Бо вам призначено скалу сесю розбить».