Украдене щастя (збірник)

Широке море, велике море,

Що й кiнця не видати,

Та в моiм серцi ще бiльше горе:

Я навiк ii втратив.

* * *

Ой ти, дiвчино, з горiха зерня,

Чом твое серденько – колюче терня?

Чом твоi устонька – тиха молитва,

А твое слово остре, як бритва?

Чом твоi очi сяють тим чаром,

Що то запалюе серце пожаром?

Ох, тii очi темнiшi ночi,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твiй усмiх – для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дiвчино, ясная зоре!

Ти моi радощi, ти мое горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

* * *

«Червона калино, чого в лузi гнешся?

Чого в лузi гнешся?

Чи свiтла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?

Чи жаль тобi цвiту на радощi свiту?

На радощi свiту?

Чи бурi боiшся, чи грому з блакиту?

Чи грому з блакиту?» —

«Не жаль менi цвiту, не страшно i грому,

Не страшно i грому.

І свiтло люблю я, купаюся в ньому,

Купаюся в ньому.

Та вгору не пнуся, бо сили не маю,

Бо сили не маю.

Червонi ягiдки додолу схиляю,

Додолу схиляю.

Я вгору не пнуся, я дубам не пара,

Ядубам не пара;

Та ти мене, дубе, отiнив, як хмара,

Отiнив, як хмара».

* * *

Ой жалю мiй, жалю,

Гiркий непомалу!

Упустив я голубочку

Та вже не спiймаю.

Як була близенько,

Не дав iй принади, —

А тепер я не знаходжу

Для серця розради.

Як була близенько,

Я ще вагувався,

Щоб так швидко улетiла,

Я й не сподiвався.

А як улетiла,

Вернуть не схотiла,

То забрала за собою

Мою душу з тiла.

Забрала всi мрii,

Всi втiхи, надii,

Як весна бере з собою

Квiти запашнii.

* * *

Я не тебе люблю, о нi,

Моя хистка лiлее,

Не оченька твоi яснi,

Не личенько блiдее.

Не голос твiй, що, мов дзвiнок,

Мою бентежить душу,

І не твiй хiд, що кождий крок

Вiдчути серцем мушу.

Не тi уста, з котрих вже я

Не вчую слова ласки,

Не вид, в котрiм душа твоя

Виднiесь вся без маски.

Не стать твою, не скромний стрiй,

Котрим вона вповита,

Не гармонiйний вигляд твiй,

Мов пiсня сумовита.

Я не тебе люблю, о нi,

Люблю я власну мрiю,

Що там у серденьку на днi

Вiдмалечку лелiю.

Все, що дало менi життя,

В красу перетопляв я,

І всю красу, весь жар чуття

На неi перелляв я.

Вона мiй спiв, вона мiй хлiб!

Душа моя – аж дивно —

До неi, наче той полiп,

Приссалась невiдривно.