Украдене щастя (збірник)

І я безсильний, хорий, i утома,

Мов млинове камiння, тисне грудь, —

Бездомний – я бажав би бути дома,

В теплi бажав би, в щастi вiдiтхнуть.

Я, що так довго, гаряче кохаю

І за любов знайшов погорду й глум,

Бажаю хоч на хвилю бути в раю,

Обнять тебе, цiль моiх мрiй i дум.

Обнять тебе, до серця пригорнути,

Із твоiх уст солодкий нектар пить,

В твоiх очах душею потонути,

В твоiх обiймах згинуть i ожить.

Та дощ сiче, скрипить обмокле гiлля,

Вихри ревуть: «Дарма! Дарма! Дарма!»

І заревло скажене божевiлля

У серцi: «Нi! Чи ж виходу нема?

Нi! Мусить буть! Не хочу погибати,

Не знавши хоч на хвилечку ii!

Хоч би прийшлось i чорту душу дати,

А сповняться бажання всi моi!»

І чую, як при тих словах iз мене

Обпало щось, мов листя, мов краса,

А щось влилося темне i студене, —

Се вiра в чорта, вiра в чудеса.

* * *

Чорте, демоне розлуки,

Несповнимих диких мрiй,

Недрiмаючоi муки

І несправджених надiй!

Слухай голосу розпуки!

Буду раб, невольник твiй,

Весь тобi вiддамся в руки,

Лиш те серце заспокiй!

Враз з тобою на страждання

Я готов навiк пiти, —

Лиш одно менi бажання

Заспокiй тепера ти.

За один ii цiлунок

Най горю сто тисяч лiт!

За любов ii i ласку

Дам я небо, рай, весь свiт.

* * *

Пiсне, моя ти пiдстрелена пташко,

Мусиш замовкнуть i ти.

Годi ридати i плакати тяжко,

Час нам зо сцени зiйти.

Годi вглубляться у рану затрутую,

Годi благать о любов.

З кождою строфою, з кождою нутою

Капае з серденька кров.

З кождою строфою, з кождою нутою

Слабшае вiдгомiн твiй…

Пiсне, напоена горем-отрутою,

Час тобi вже на спокiй.

* * *

І ти прощай! Твого iм’я

Не вимовлю нiколи я,

В лице твое не гляну!

Бодай не знала ти повiк,

Куди се я вiд тебе втiк,

Чим гою серця рану.

Мене забудь швиденько ти,

Своiх дiток люби, пести,

Будь вiрна свому мужу!

І не читай моiх пiсень,

І не воруш нi внiч, нi вдень

Сю тiнь мою недужу.

А як де хтось мене згада,

Най тiнь найменша не сiда

На вид твiй, квiтко зв’яла!

І не блiднiй, i не дрожи,

А спокiйнiсiнько скажи:

«Нi, я його не знала!»

* * *

Даремно, пiсне! Щез твiй чар —

Втишати серця бiль!

Не вирне сонце вже з-за хмар!

Пропала яр! Пропала яр!

На душу впала цвiль.