Украдене щастя (збірник)

Даремно, пiсне! Тихо будь!

Не сип ще мук до мук!

Без тебе туга тисне грудь, —

Та ти в ту ж путь, та ти в ту ж путь

Несеш жалiбний згук.

Даремний спiв! В акордах слiв

Не виллю своiх скрут.

Як мовчки я терпiв, болiв,

Так мовчки впаду без жалiв

В нiрвани[37 - Нiрвана (з санскриту букв. згасання, заспокоення) – у релiгiйних уявленнях буддизму та iндуiзму – блаженний стан цiлковитого заспокоення, згасання свiдомости, кiнцева мета духового самовдосконалення людини; тут – метафора смерти.

* * *

«Самовбiйство – се трусiсть,

Се втека з борнi,

Ошуканськая крiда», —

Так скажуть менi.

Ах, панове! Про трусiсть

Мовчiть ви менi!

Чи ви нюхали порох

В життевiй вiйнi?

Чи ви лоб свiй розбили

О дiйсности мур?

Чи вам звiсно, як смачно

На гаках тортур?

«Самовбiйство – се прогрiх,

Безправ’я i злiсть…»

Най вам слово Христове

На се вiдповiсть.

Як Христос по землi ще

Навчати ходив,

То зустрiв чоловiка,

Що в шабас робив.

«Як же можна! Се прогрiх!» —

Обурився хтось,

Та робiтнику строго

Промовив Христос:

«Коли знаеш, що чиниш —

Блаженний еси;

А не знаеш, що чиниш —

Проклятий еси.

Коли знаеш, що чиниш —

Закон твiй – ти сам;

А не знаеш, що чиниш —

Закон е твiй пан»[38 - Слiв тих даремно шукати в Євангелii, та вони заховалися в однiм старiм грецькiм рукописi. «Коли знаеш, що чиниш – блаженний еси, а коли не знаеш, що чиниш – проклятий еси, яко переступник закону».

Для знающих знання iх

Найвищий закон;

Незнающi в законi

Най гнуться карком.

Чи я знаю, чи чиню,

Се знаю лиш я —

І такий, що мене зна

Ще лiпше, нiж я.

Із книги «Із днiв журби»

(Львiв, 1900)

Із циклу «Із днiв журби»

* * *

День i нiч сердитий вiтер

б’есь о дому мого рiг,

наче пес голодний, вие

i валить прохожих з нiг.

День i нiч дощi холоднi

б’ють о вiкна, цяпотять,

ринви грають, шиби плачуть,

утишиться не хотять.

Олов’янi сiрi хмари

небозвiд весь залягли,

i лежать, i ремигають,

наче ситii воли.

Дармо вiтер б’е iх, гонить:

«Гей, ти, сивий, половий!» —

«Нам тут добре, вiдпочинем!

Хоч ти сердься, хоч i вий!»

Дармо втомленее серце

б’еться, мов у клiтцi рись:

«Нам тут добре, вiдпочинем!

А ти плач собi й журись».