Украдене щастя (збірник)

* * *

А галици свою р?чь говор?хутъ[60 - А галици свою р?чь говорjхутъ… – Епiграф зi «Слова о полку Ігоревiм».].

Ти знов лiтаеш надо мною, галко,

І крячеш горя пiсню монотонну;

Глядиш у серця глибину бездонну

І бачиш гниль, гидоту беззаконну —

Не страх тобi нiчого i не жалко.

У тебе очi яснi на падлину;

Пiдлоту, самолюбство i брудоту

Ти здалека добачуеш достоту;

Твоя душа, мабуть, рiдня болоту,

Що в собi бачить цiль всього й причину.

О, знаю, заклюеш мою ти душу!

На тiм степу беззахиснiм, безводнiм,

У тiм хижацькiм стовпищi голоднiм,

Знесилений в змаганню тiм безплоднiм,

Твоею жертвою я впасти мушу.

Мое ти фатум, невiдступна зморо,

На мозок мiй нещасна кандидатко,

Не кряч так зично, не лети так падко!

Не бiйсь, пiде твоя побiда гладко!

Я не втечу! Впаду вже скоро-скоро!

* * *

Се оу Рим? кричатъ

подъ сабл?ми половецкими[61 - Епiграф зi «Слова о полку Ігоревiм».

Маеться на увазi iсторична подiя – облога й зруйнування мiста Римiв на правому березi пониззя Сули (тепер городище бiля с. Великоi Буримки Чорнобаiвського р-ну Черкаськоi обл.) половецьким вiйськом пiд проводом хана Кончака бл. 1187 р. Цiй подii Франко присвятив iсторичну поему «Кончакова слава. Пригода з лiт 1185—1187» (1916). ].

Крик серед пiвночi в якiмсь глухiм околi.

Чи вмер хто й свояки ридають по вмерлому?

Чи хто поранений конае в чистiм полi?

Чи плачуть сироти, ограбленi i голi,

Без батька-матерi, без хлiба i без дому?

Невiдомий спiвак походу степового…

Замiсто струн нап’яв вiн тетиви спижевi,

Давно забуту рать з сну будить вiкового

І до походу, знай, накликуе нового

«За землю Руськую, за рани Ігоревi»[62 - «За землю Руськую, за рани Ігоревi».

– Ремiнiсценцiя зi «Слова о полку Ігоревiм».].

Давно забута рать в забутiй спить могилi,

І Ігор спить, i з ним все плем’я соколине;

Лиш крик поета ще лунае в давнiй силi,

Байдужiсть сiрая куняе на могилi,

А кров iз руських ран все рине, рине, рине.

* * *

Жены русськi? въсплакаша с?[63 - Епiграф зi «Слова о полку Ігоревiм».].