Украдене щастя (збірник)

Де не лилися ви в нашiй бувальщинi,

Де, в якi днi, в якi ночi —

Чи в половеччинi, чи то в князiвськiй удальщинi,

Чи то в козаччинi, лядщинi, ханщинi, панщинi, —

Руськii сльози жiночi!

Скiлько сердець розривалось, ридаючи,

Скiлько зв’ялили страждання!

А як же мало таких, що мiцнiли, складаючи

Слово до слова, в безсмертних пiснях виливаючи

Тисячолiтнi ридання!

Слухаю, сестри, тих ваших пiсень сумовитих,

Слухаю й скорбно мiркую:

Скiлько сердець тих розбитих, могил тих розритих,

Жалощiв скiлько неситих, слiз вийшло пролитих

На одну пiсню такую?

* * *

А любо испити шеломомъ Дону[64 - А любо испити шеломомъ Дону… – Епiграф зi «Слова о полку Ігоревiм».

І досi нам сниться,

І досi маниться

Блакитного того Дону

Шоломом напиться.

Вiд роду до роду

Сю далеку воду

Ми спiвали-споминали,

Як мрiю-свободу.

Якби-то нам з Дону

Та не було грому,

То вже б ми над Бугом, Сяном

Не дались нiкому.

Якби-то над Доном

Стали ми рядами,

Залiзними панцирями

Сперлися з ордами!

Були би ми «Полю»[65 - «Поле» (Дике Поле) – у значеннi «орди кочiвникiв», «половецька навала».]

Шляхи заступили,

Золотими шоломами

З Дону воду пили.

Була б нас не рвала

Степовая птаха,

Якби на Дону стояли

Чати Мономаха[66 - Володимир Мономах (1053—1125) – великий киiвський князь, автор пам’ятки дидактичноi лiтератури «Поучення дiтям».].

Лiниво-лiниво,

Як Доновi хвилi,

Плили вiки за вiками,

Наш гаразд розмили.

Довелось-таки нам

Над тим Доном стати:

Робiтницькими валками

Байдаки таскати.

Довелось-таки нам

До його застукать:

Пiд землею для чужого

Камiнь-вугiль цюкать.

Довелось-таки нам

В нiм шукати броду:

Не шоломом – пригорщами

Пити з нього воду.

Довелось-таки нам

З Дону дань приймити:

Бурлацькii шмати прати,

Босi ноги мити.

* * *

Лисицы брешутъ на черлены? щиты[67 - Лисицы брешутъ на черленыj щиты… – Епiграф зi «Слова о полку Ігоревiм».

Вийшла в поле руська сила,

Корогвами поле вкрила;

Корогви, як мак, лелiють,

А мечi, як iскри, тлiють, —

Не так тлiють, iскри крешуть,

А лисицi в полi брешуть.

Вийшла в поле руська сила,

Не щоб брата задусила,

Не щоб слабших грабувати,

А щоб орди вiдбивати,

Що живим труну нам тешуть, —

А лисицi в полi брешуть.