Украдене щастя (збірник)

Зимно. Вiтер вие.

Я змерз. І випало з холодних пальцiв

Перо. І мозок стомлений вiдмовив

Вже послуху. В душi глибока павза.

Нi мозок, нi чуття, нi бiль – нiщо

В нiй не ворушиться. Завмерло все,

Немов гнилий ставок в гущавинi,

Якого темну воду не ворушить

Вiтровий подих.

Але цить! Се що?

Чи втопленики з болотного дна

Встають i з хвиль вонючих простягають

Опухлii, зеленуватi руки?

І голос чути, зойк, ридання, стогiн —

Не дiйсний голос, але щось далеке,

Слабе, марне, тiнь голосу, зiтхання,

Чутне лиш серцю, та яке ж болюче,

Яке болюче!.

.

«Тату! Тату! Тату!

Се ми, твоi невродженii дiти!

Се ми, твоi невиспiванi спiви,

Передчасом утопленi в багнюцi!

О, глянь на нас! О, простягни нам руку!

Поклич до свiтла нас! Поклич до сонця!

Там весело – нехай ми тут не чахнем!

Там гарно так – хай тут не гнием!»

Не вийдете на свiтло, небожата!

Не вивести вже вас менi до сонця!

Я сам отсе лежу у темнiй ямi,

Я сам гнию тут, до землi прибитий,

А з диким реготом по моiй груди

Тупоче, б’е моя лихая доля!

І ще раз чути: «Тату! Тату! Тату!

Нам зимно тут! Огрiй нас! Лиш дихни

Теплом, що з серця йде, повiй весною,

А ми пурхнем, оживемо, заграем!

Весняним чаром, спiвом соловейкiв

Наповнимо твою сумну хатину,

Арабських пахощiв на своiх крилах

Нанесемо, коверцем пишнобарвним

Розстелимось пiд твоiми ногами.

Лише тепла нам! Серця! Серця! Серця!»

Де ж я тепла вiзьму вам, небожата?

Уста моi зацiпило морозом,

А серце в мене вижерла гадюка.

* * *

Як голова болить!

Пожовклi карти

Рукопису старого помаленьку

Перебiгають стомленii очi,

А в головi грижа, немов павук,

Снуе сiтки, немов штукар у тьмi

Пускае синi, бiлi, пурпуровi

Ракети, огняним млинком вертиться,

То вказуе в бенгальськiм свiтлi дикi

Якiсь появи, що з тих карт пожовклих

Зриваються, немов осiнне листя

Пiд подихом хуртовини…

«Прийшов

Святий Матвiй у город людожерiв[77 - Прийшов Святий Матвiй у город людожерiв… – Тут i далi – розлогi ремiнiсценцii з апокрифа «Повiсть про дiяння святих апостолiв Андрiя i Матвiя…», над текстом якого І.

Франко працював у час написання твору, готуючи до друку черговий, ІІІ том 5-томового зiбрання «Апокрiфiв i легенд з украiнських рукописiв» (Львiв, 1896—1910), що мiстив апокрифiчнi апостольськi акти (Львiв, 1902).].

А люди тi такi звичаi мали:

Не iли хлiба, не пили води,

А тiлько жерли тiло чоловiче

І кров пили.