Украдене щастя (збірник)

Р

Дiвчино, каменю дорогоцiнний,

Затоптаний в болото, тванню вкритий,

Та й досi в блиску свойому нетлiнний!

На тебе я дивлюся сумовитий:

Який багатий скарб чуття й любови

Марнуеться розтоптаний, розбитий!

Огонь, що так горить у твоiй крови,

Нагадуе менi часи старii,

Коли чуття не гнули ще в окови.

Така, як ти, колись в Александрii[75 - Александрiя – мiсто i порт у Єгиптi, на Середземному морi; центр еллiнiстичноi культури та раннього християнства.],

Спiваючи, по вулицях ходила

Пiд iменем Єгиптянки Марii[76 - Марiя Єгиптянка (Єгипетська) (354—431, за iншою версiею – VI ст.

) – свята, легендарна блудниця, що 17 рокiв була повiею в Александрii, та згодом у Єрусалимi розкаялася у своiх грiхах та на 47 рокiв усамiтнилася в пустелi за рiкою Йордан. Апокрифiчне житiе Марii Єгиптянки І. Франко переклав з церковнослов’янськоi мови та включив до збiрки «Три святi грiшницi. Старохристиянськi легенди» (Львiв, 1910).].

І так, як ти, й вона тодi твердила:

«Усiх люблю! Чи бiдний, чи багатий,

До мене йди i попускай вудила

Своiм бажанням! Я не для заплати,

А через той огонь, що в жилах грае,

В своi обiйми рада всiх приняти!

В кого жура сон нiччю пожирае,

Хто радощiв не мае з ким дiлити,

Хто пристрасти пожежею згорае,

Хто в працi гнесь, без дiл не може жити —

До мене йдiть! Я всiм на своiм лонi

Дам рай або про рай хоч хвилю снити».

Благословлю уста твоi червонi

І очi тi безсоромно огнистi —

Двi зорi на рум’янiм небосклонi!

І груди тi прегрiшнi i пречистi,

І стан гнучкий, i смiх – серпанок срiбний,

Що закрива безоднi горя мглистi.

І лад той навiть клясти я нездiбний,

Що впхнув тебе в безодню ту без тями:

З усею поганню вiн був потрiбний,

Щоб розвалить мiцну стiну мiж нами,

І дав нам здибатись, i полюбиться,

І розiйтись розбiжними стежками.

Не раз iще твiй вид менi присниться,

Не раз iще iм’я твое кохане

Прошепчу я тужливими устами.

Благословлю тебе. Де лиш постане

Нога твоя, нехай там радiсть сяе,

Най смiх лунае, хоч i серце в’яне.

І ти не думай, що тебе чекае!

За тим, що щезло, – безхосеннi жалi,

А напередi смерть усiх спiткае.

В бруднiм завулку, в ясному шпиталi

Чи власнiм лiжку – всiм одна дорога!

Найкраща чвiрка не заiде далi.

А ти не дбай, i доки тiльки змога,

Сiй радощi, плекай любовнi мрii

І жаль гони вiд свойого порога

За прикладом Єгиптянки Марii.

* * *

Опiвнiч. Глухо.