Украдене щастя (збірник)

43

Вода, що довго капае на камiнь

І в каменi проверчуе дiру,

Отак, хто книги праведнi читае,

З болота буденности вилiтае,

З душi брудоту й погань вимiтае,

Що уподоблюе його звiру.

44

Хоч хто мудрий у життi, а письма не знае,

То вiн буде мов той плiт, що пiдпор не мае.

Бо як плiт той без пiдпор вiтер валить скорий,

Так безграмотний паде без знання пiдпори.

45

Цареву тайну берегти порадно,

Бо зрадникiв карають безпощадно;

Та славу Божу тайною покрити —

Се злочин, мов у землю скарб зарити.

Караеться не раз найгiрш усiх,

Як непростимий, проневiрства грiх.

46

Хоч би ти попiл iв i землю гриз,

А не позбувся злости,

То не заслужиш ти у праведних

Одного «Бог да прости!».

47

«Блаженний той, хто дба про душу слуг своiх», —

Так сказано в Письмi Святому.

Та горе тому,

Хто нiби дба про душу iх,

А тiло працею надмiрною втомляе,

Тiлесним недостатком оскорбляе.

48

Краще малее надбання

З ласкою Бога набути,

Як незлiченне багатство

Серед проклять загорнути.

49

В здоровому тiлi здорова душа,

Та часто бувае не варта гроша.

В уломному тiлi бувае душа,

Що красою свiт весь i Бога втiша!

50

Хоч би все небо папером було,

Хоч би все море чорнилом було,

Зорi б на пера всi перекувать,

Ангели б сiли там пiр’ям писать,

То не списали б – так мудрий прорiк —

Мудрости Божоi ввiк.

Із циклу «Притчi»

ПРИТЧА ПРО ЖИТТЯ

Було се в Індii.

Степом безлюдним

Йшов чоловiк. І враз напав на нього

Голодний лев. Побачивши звiрюку

Ще здалека, почувши рик ii,

Почав тiкати чоловiк щодуху.

Тiкаючи, наскочив вiн нараз

На глибоченну балку. Не було

Часу вертати, не було де скриться,

А звiр вже близько. Бачить чоловiк,

Що зо стiни безоднi, зо стрiмкого

Скального обриву худа берiзка

В щiлинi виросла й вершок зелений

Понад безодню к сонцю пiднiмае.

Не довго думаючи, вiн чепився

За ту берiзку; держачись руками

За пень ii, повис над гирлом темним,

Аж поки, бовтаючи там ногами,

На щось твердого крихту не оперся.

Тодi аж вiдiтхнув, i дрож смертельна

Потрохи втихла. І почав тодi

Сiрома озиратися довкола,

Де вiн i що з ним?

Перший зирк його

Впав на корiння деревця, що в ньому

Була його единая опора.