Украдене щастя (збірник)

] в Єгиптi так

Сказав облесливий дворак:

«Ах, пане, страх тебе люблю

За добрiсть, за красу твою!»

Та Йосиф знав цiну тих слiв

І двораковi вiдповiв:

«Минувше ти збудив сумне…

Мiй друже, не люби мене!

Отець любив мене й жалiв —

За се братiв на мене гнiв.

За се в ровi я смерти ждав,

За се невольником я став.

Потiм Пентефрiя жона —

Любила страх мене вона,

Та за любов ii дарму

Попав я на сiм лiт в тюрму.

Тож нинi… щиро признаюсь,

Любви твоеi страх боюсь!»

ПРИТЧА ПРО КРАСУ

Арiстотель-мудрець[88 - Арiстотель (384—322 до Р.

Х.) – давньогрецький фiлософ; учень Платона, вихователь Александра Македонського, засновник перипатетичноi школи (Лiкею).] Олександра[89 - Александр Македонський (Олександр ІІІ Великий) (356—323 до Р. Х.) – цар Македонii, видатний полководець, засновник найбiльшоi iмперii античности. Домашнiм учителем Александра при дворi його батька, царя Фiлiпа II, був Арiстотель. Ймовiрно, що сюжетна основа Франковоi притчi – апофтегма з рукопису Киiвського Михайлiвського монастиря з особистоi бiблiотеки письменника.] навчав

І такий у альбом йому вiрш написав:

«Бiльш, нiж меч, i огонь, i стрiла, i коса,

Небезпечне оружжя – жiноча краса.

Тiлько мудрiсть, наука i старшi лiта

Подають проти неi мiцного щита».

Арiстотель-мудрець по садочку гуля, —

Бач, Аглая iде i очима стрiля!

Та Аглая, котроi надземна краса

Звеселяе людей i самi небеса;

Та iдких ii слiв i шпаркого ума

Всi боялися, навiть цариця сама.

Арiстотель дiвчинi гаразд придививсь,

Як повз нього iшла, низько iй поклонивсь

І промовив: «Аглае, благаю, молю!

Над всю мудрiсть, над сонце тебе я люблю.

На часок-волосок вволи волю мою, —

Чого хоч загадай, я для тебе зроблю!»

Усмiхнулась Аглая. «Се ж почесть менi,

Що на мнi зупинив своi очi яснi

Той мудрець, що пишаесь ним Грецiя вся,

Що умом обняв землю, зглибив небеса.

Я твоя. Що захочеш, зо мною чини,

Лиш одну мою просьбу в тiй хвилi сповни.

По саду тiм, де в’ються дорiжки крутi,

Пiвгодини мене провози на хребтi».

Усмiхнувся мудрець. Дивнi примхи в дiвчат!

Та дарма! Обiцявсь, то вже годi бурчать.

І хламиду вiн зняв, i рачкуе пiском,

Його очi Аглая закрила платком,

І сидить на хребтi, й поганяе прутком.