Украдене щастя (збірник)

Так заiхали враз аж на площу садка,

Де пiд тiнню дерев край малого ставка

Олександер сидiв, його мати й весь двiр, —

Срiбний смiх там лунав, i пiснi, й бренькiт лiр.

А Аглая кричить: «Ну, мiй ослику, ну!»

Ще мiнуточки двi! Ще мiнутку одну!»

Аж у круг дворакiв його дiвка пуста

Завела, i зiскочила живо з хребта,

І платок iз очей поспiшилася знять…

Що там смiху було, то й пером не списать.

Арiстотель-мудрець Олександра навчав

І такий у альбом йому вiрш написав:

«Бiльш, нiж меч, i огонь, i стрiла, i коса,

Небезпечне оружжя – жiноча краса.

Анi мудрiсть, наука, нi старшi лiта

Не дають проти неi мiцного щита.

Се я сам досвiдив. Лиш мертвець та слiпець

Може буть проти неi надiйний борець».

ПРИТЧА ПРО РАДІСТЬ І СМУТОК[90 - Джерело твору – «Слово н?коего отца къ сыну» зi староруського «Ізмарагда».]

Два сусiди жили поруч себе рядом:

Сей весiлля справляв, а другий похорон.

В однiй хатi ридання i плач над мерцем,

В другiй хатi музика i спiв над вiнцем.

Тут на мари мертвого кладуть i голосять,

Там до шлюбу рушають i дари виносять.

Одним шляхом везуть i труну, й молодят,

Один пiп погребе й буде шлюб iм давать.

І веселi, й сумнi вернуть з церкви ураз,

І певнiсько сi й тi спiльно вп’ються за час.

Се не казка, брати, тiлько образ, мабуть,

Як у парi в життi смутки й радощi йдуть,

І сi й тi до одного кiнця нас ведуть.

ПРИТЧА ПРО СІЯННЯ СЛОВА БОЖОГО

Пiшов сiвач на поле й сiм’я сiяв,

Та вiтер сiм’я десь-кудись розвiяв:

Одно попадало на битi шляхи,

І се небеснi поклювали птахи;

Друге упало на тверде камiння,

І нiкуди йому було пустить корiння;

А трете в мокре мiсце всiменило,

Там, не принявшися, воно зогнило.

Найбiльша ж часть на грунт плiдний упала

І труд багатим плодом увiнчала.

Сей образ – перша притча то Христова[91 - Перша притча Христова – евангельська «Притча про сiяча» (Мт.

Вона була пророцька щодо слова.

Сам вiн був сiвачем у своiм краю,

Та, мов на камiнь, у жидiвську зграю

Слова його неслися i щезали;

Жиди в них правди скритоi не взнали.

А що по свiтовому роздорожжу

Розсипалось тих слiв, то птицю Божу,

Усiку ересь тiлько годувало,

Та плоду нiякого не давало.