Украдене щастя (збірник)

У обiймах його та красуня горда

Наче тае, на груди його припада;

Та хвилина мине, i вiн чуе, що ось

В ii серцi вороже ворушиться щось,

І в очах, ще вогких вiд любви i жаги,

Дикi iскри горять, наче злi вороги.

З ii уст вилiтають бажання страшнi —

Се бажання пожарiв, убiйства, рiзнi.

Їй опертись король не здолiе й на мить:

Там згорiв Персеполь! Завтра Суза згорить![94 - Персеполь i Суза – давньоiранськi мiста, резиденцii перських царiв династii Ахеменiдiв, зокрема Дарiя.

Клiта[95 - Клiт – командувач кiнноти Александра Македонського, його молочний брат, який урятував царевi життя в битвi при Гранiку (334 р. до Р. Х.); 328 р. до Р. Х. Александр убив його на бенкетi за вiдмову дотримуватися схiдних церемонiй.] вбив при винi! Чи любов се, чи чад?..

День у день iз небес його кидае в ад.

4

Олександер Великий богинi моливсь:

«Дай, богине, щоб нинi весь свiт проваливсь!

Або дай, щоб скiнчилася мука моя,

Щоб я знав, чи богиня вона, чи змiя?

Чом мiняеться так, кiлько е в днi годин?

І чи в серцi ii я паную один?»

В тiй хвилинi аскет перед ним опинивсь

І покiрно царю до землi поклонивсь.

«Вiчно жий, царю мiй! Хай твоi вороги

Згинуть! Ось тобi дар вiд твойого слуги.

Не згордуй! Сей малий золотистий горiх —

Вiд богинi се дар! Моя гордiсть, мiй грiх».

І вiн все розповiв, вiдки мае сей плiд,

Що робить, щоб богинi сповнить заповiт.

«Мiлiонам ти сонце, добродiй еси, —

Будеш жить вiчно юний, як плiд сей з’iси».

5

«Вiчно жить! Молодим! Справдi, божеський дар!»

І великим, безсмертним почув себе цар.

«Вiчно жить! Молодим! А вона? А вона?

Постарiе, зiв’яне, мов квiтка марна!

Що без неi життя? Сонце? Небо? Сам рай?

З нею жить! Або радше ти сам умирай!»

Вже й не думае цар, до Роксани бiжить:

«Серце, ось тобi дар: вiчно в юностi жить!»

І сказав iй усе, вiдки мае сей плiд,

Що робить, щоб богинi сповнить заповiт.

«Коли любиш мене, мое сонце ясне, —

Дасть безсмертя обом нам зерно те дрiбне.

А не любиш… – урвав. – Кого хочеш люби!

Ось тобi сей горiх! Що захочеш – роби!»

Зчервонiло дiвча, в личко вдарила кров, —

Олександер не ждав ii слова – пiшов.