Полліанна дорослішає

Отож, я б хотiла оглянути його все, доки я тут.

Поллiанна, на вiдмiну вiд тих людей, що вважають, буцiмто знайомитися зi свiтом треба, починаючи з найвiддаленiших куточкiв, почала оглядати Бостон зi свого безпосереднього оточення на мальовничому бульварi Коммонвелт-авеню, в будинку, що став зараз ii домiвкою. Разом зi шкiльним навчанням це заняття забирало весь ii вiльний час упродовж кiлькох днiв.

Так багато всього треба було побачити, вивчити. І все було таке чарiвне i гарне, починаючи з маленьких гудзикiв у стiнах, що наповнювали кiмнати свiтлом, до величезних мовчазних зал, прикрашених свiчадами й картинами.

Не бракувало також чудових людей, з якими треба було познайомитися; бо, крiм самоi мiсiс Керю, була також Мерi, що витирала пил у кiмнатах, вiдчиняла дверi на дзвiнок i щодня проводжала Поллiанну до школи i забирала ii звiдти пополуднi. Була також Брiджит, що мешкала на кухнi i куховарила; Дженнi, котра подавала на стiл, i Перкiнс, який керував автомобiлем. І всi вони були такi славнi, але такi рiзнi!

Приiзд Поллiанни припав на понедiлок, тож до першоi недiлi минув майже тиждень.

Сяючи, спустилась вона того ранку сходами.

— Обожнюю недiлi, — зiтхнула вона щасливо.

— Справдi? — перепитала мiсiс Керю голосом людини, що не любить жодного дня календаря.

— Так, особливо завдяки церквi та недiльнiй школi. Ви що бiльше любите — церкву чи недiльну школу?

— По щиростi, я... — почала мiсiс Керю, яка дуже рiдко вiдвiдувала церкву i нiколи не ходила до недiльноi школи.

— Важко навiть вибрати, правда? — допомогла iй Поллiанна серйозно, хоч очi ii сяяли.

— Але я таки люблю бiльше церкву, через свого батька. Знаете, вiн був пастором i, звiсна рiч, вiн зараз у раю, разом з моею мамою i рештою наших, але я дуже часто намагаюсь уявити його тут, на землi. І найпростiше уявити його в церквi, коли вiн читае проповiдь. Я заплющую очi i уявляю собi тата, i це дуже менi допомагае. Я така щаслива, що можна собi стiльки всього науявляти! А ви?

— Я, Поллiанно, щодо цього не дуже впевнена.

— Але ж ви подумайте, наскiльки красивiшi речi ми собi уявляемо, нiж тi, що ми насправдi маемо! Я, звiсно, не кажу про вашi речi, бо вашi насправдi дуже гарнi.

Мiсiс Керю намiрялась сказати щось сердите, але Поллiанна не дала iй вклинитись.

— І правду кажучи, моi теперiшнi справжнi речi набагато кращi, нiж були свого часу. Але увесь той час, коли у мене були проблеми з ногами, i я не могла ходити, я знай уявляла i уявляла, скiльки сили було.