Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Коли пан очуняв i думав, як позбутися проклятоi комахи i злих духiв, з якими вона зiйшлася, то згадав раду своiх лакеiв i дозволив запросити священика та посвятити будинок. Так пiсля заходу сонця, коли комаха, сховавшись у травi, спала, вiн наказав запрягти коней i вночi поiхав до Полоцька.

Коли прийшов до монастиря i розказав, що з ним лучилося, всi вжахнулися. Священик сказав:

– Це, напевно, злi духи i якась чарiвниця, яка зовсiм вiдреклася Бога.

З самого ранку пан зi священиком, не боячись нападу комахи, вирушили додому.

Прибули до маетку. Священик, прочитавши молитви, почав кропити святою водою кiмнати. Страх згадати, що там робилося. Із страшним писком i сиканням зi всiх куткiв посипалися страховища: мотилi, в яких замiсть крил виросли з бокiв вогненнi язики; товстi черви, що дихали димом, пухирями пiднiмалися вгору; галасливi цвiркуни i крилатi гади лiтали над пiдлогою.

– Це грiхи чарiвницi, – сказав священик i наказiв вiдчинити вiкна.

Страхiтливi потвори, зойкаючи i скиглячи, вiдлiтали i зникали в повiтрi.

Коли свяченою водою визволили будинок вiд страховищ, пан завiв священика у сад, звiдки вилетiла та шкодлива комаха. Там, коли священик вiдмовляв святi молитви, з кущiв агресту обiзвався писклявий голос, в якому чулися прокльони i рiзнi блюзнiрства, а згодом нарiкання, стогiн i плач. Зiбрався весь двiр подивитися на це диво, священик, кроплячи свяченою водою чагарник, наказав iй вилетiти звiдти i сiсти на липовiй гiлцi. Вона вмить стрiлою вилетiла i сiла на липовiм листi.

Вже без страху розглядали усi зблизька цю маленьку почвару: довге волосся спадало з голiвки, що була не бiльша за звичайну горошинку; iскринками блищали ковтки на вухах i щось рожевiло на шиi, мов ланцюжок намист; жовта шовкова сукня була пiдперезана поясом такого самого кольору; блiде обличчя щохвилини щулилося вiд гнiву.

Наступного дня панi комаха зi священиком приiхали до Полоцька. Бачили це диво усi в монастирi, i люди юрбами приходили подивитися на нечуванi чудеса.

Кидали iй iжу в скляний слоiк, але комаха сидiла мовчки i не куштувала нiчого; увесь час була нiмою, тiльки видно було ii гнiв i неспокiй.

– Треба тепер подумати про ii душу, – сказав священик i понiс ii в слоiку в безвiтряний куток монастиря, де був довгий коридор.