Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Йому вже було мало авторiв, дозволених у школах i вiн став полювати за забороненими та антирелiгiйними книгами французьких фiлософiв.

Читав зазвичай уночi, коли всi спали, а удень i ввечерi оповiдав прочитане своiм колегам i починав з ними диспути, в яких з великим трiумфом перемагав.

Довiдавшись про це, професура i отець префект кiлька разiв несподiвано приходили до нього в кiмнату, сварили i забирали книжки, на його очах кидали iх у вогонь, а самому призначали кару. Але через це вiн тiльки став ще обережнiшим i дбайливо ховав забороненi книжки, а пiсля прочитання уже нiкому нiчого не розповiдав.

Коли вiн закiнчив курс наук i збирався повернутися додому, аби здивувати свiт своею освiченiстю, то, попрощавшись iз вчителями, подався iз приятелями до Дерев’яного Дiдка.

– Скажи, голово мудрого Сократа, – запитав, – чи багато фiлософських творiв я вже прочитав?

– Багато, багато, – вiдповiв Дiдок, – а ще бiльше прочитаеш, але на схилi життя будеш найдурнiшим телепнем i йолопом помреш.

Всi, хто там був, розсмiялися. А школяр зi злостi тiльки сплюнув.

– І що за дурницi плете порожня дерев’яна голова! – сказав вiн i пiшов геть.

Поселившись на селi, вiн не шкодував грошей на свою бiблiотеку. Купував фiлософськi твори рiзними мовами без жодноi системи. Молодi, яка часто збиралася в нього, щоб послухати про високi матерii, оповiдав про чудеса, пояснював таемницi природи, яких сам не розумiв, i зазнав слави там, яко учений чоловiк, справжнiй фiлософ.

А до цього вiн знайшов собi ще асистента, якогось чужоземця (також фiлософа), добре йому платив i створив усi умови для безтурботного життя.

Дуже швидко юний Фiлософ загордився, вважаючи себе за особливу людину, i зиркав на всiх людей, як дивляться з гiрськоi вершини на мурашник.

Одного разу в недiлю Фiлософ спитав у свого товариша:

– Чи поiдемо сьогоднi до церкви?

– Що там робити у церквi? Хiба, може, тобi треба з кимсь побачитися?

– Я хотiв би зустрiти декого з сусiдiв i запросити iх до себе.

– То добре. На це багато часу не треба.

Приiхали на службу Божу. Святиня була повна вiрних. Фiлософ виплигнув з карети, зайшов до церкви i, коли став посеред натовпу – диво нечуване! – де й подiлися його широкi плечi i високий зрiст? В ока млi став вiн таким маленьким, як дерев’яна дитяча лялька.