Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Хлопцi взяли його пiд руки, випровадили з лiсу i‚ посадивши на коня‚ завезли додому. Довго дудар хворiв‚ а свою пригоду оповiв так.

Вийшовши з корчми, вiн‚ наспiвуючи‚ вертався до села‚ коли перестрiв його на дорозi хтось нiби знайомий‚ з голосу i вигляду зовсiм схожий на його кума‚ i запитав:

– Звiдки й куди йдеш?

– Був я в корчмi Пракседи, а зараз вертаю додому.

– Так рано вертаеш додому? Невже там було нудно? А Варка вже тобi не до вподоби? Гарна дiвчина, а та родимка на ii вустах прикрашае ii‚ наче коштовна перла.

– Ет, куме‚ не мели дурниць. Якийсь там панич вигадав‚ що та родимка гарна, а за ним i решта це повторюють. Але побачиш‚ що вона розшириться i так попсуе ii обличчя, що нiхто потiм на неi i зиркнути не захоче.

– Ей‚ куме‚ якийсь ти дивак, звiдки знаеш‚ вона попсуе обличчя?

– Сказав би тобi, але боюся. Михась-ловчий‚ котрий закоханий в неi‚ то шалений чоловiк, хотiв мене бити за правду. А Пракседа як напала, то я мусив тiкати з корчми.

– І яку ж тим iм правду зрадив?

– Не кажи тiльки‚ куме‚ нiкому… Я сказав‚ що то ii диявол поцiлував.

– Ха-ха-ха! Але ж ти дивак!

Так ото собi бесiдуючи‚ зайшли вони у село‚ в хатi у кума повно гостей – дiвчат i парубкiв гарно вбраних‚ а всi мають повнi рум’янi щоки‚ чорнi брови i вогнистi очi. Охрiм здивовано роззирався довкола. Кум запросив його сiсти на лавi, вгостив горiлкою, дав на закуску млинцiв‚ а дiвчата його враз оточили й‚ зазираючи з усмiхом в очi‚ просили‚ аби iм якого веселого танцю заграв.

Охрiм почав грати з запалом‚ притупуючи ногою. Грав цiлу нiч‚ а йому здавалося що не бiльше години. Аж коли один з хлопцiв узяв його за рамено i проказав «В iм’я Отця i Сина» – i хата‚ i кум‚ i всi гостi враз позникали‚ а вiн побачив‚ що сидить у лiсi на гнилiй колодi i з останнiх сил надимае дуду.

Здогадався Охрiм, що таку лиху штуку зробила йому з намови ловчого Пракседа i вирiшив помститися. Для цього знайшов чаклуна i впросив‚ аби силою своiх чарiв шкодив ловчому всюди на полюваннi, i справдi вiдтодi той нiколи не мiг поцiлити жодноi звiрини‚ ставши об’ектом кпинiв‚ i втратив панську ласку.

Якось Михась‚ вертаючи з ловiв‚ перестрiв Охрiма‚ слово по словi зав’язалася сварка i ловчий прострiлив дударевi ногу‚ що той ледь не вмер з тоi рани.

Незадовго потому Михась захворiв‚ опав на силах i весь почорнiв. Лiкарi не дали ради i вiн помер.

А тим часом люди зовсiм корчми вiдцуралися‚ десь i панич пропав i бiльше не з’являвся.