Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Парубки‚ що захоплювалися Варкою‚ перестали з нею спiлкуватися‚ а родимка за кiлька рокiв зробилася така велика‚ що почала псувати колись чарiвний вигляд.

Сусiди перемовлялися межи собою: тепер Варка не вийде замiж, зiстарiе‚ мешкаючи при матерi, хто ii вiзьме? Не така вже гарна як колись була i зла слава про неi далеко розiйшлася по свiту, парубки в очi з неi насмiхалися:

– Чекай‚ панно‚ шляхтич в пишнiй карет приiде до тебе в свати.

Дiвчина‚ чуючи такi кпини‚ тiльки сумувала i приховано заливалася слiзьми.

Зимовою порою мiщанин Якiв Плаксун, чоловiк багатий‚ iздив по селах i скуповував льон. Лучилося йому побувати i в тих краях‚ де жила Пракседа та кiлька днiв пожити у корчмi. Варка вiдразу йому запала в серце. Вiн освiдчився перед матiр’ю i донькою, а тi не вiдмовили йому, бачачи чоловiка молодого й заможного.

Плаксун пiсля цього подався до панського двору i викупив Варку з крiпацтва. Уся двiрська служба з того тiльки перешiптувалася:

– Ну-ну‚ побачимо… Ожениться з нею‚ то не раз гiрко заплаче i буде тодi справжнiй Плаксун.

Дивний чоловiк, жениться з вiдьминою донькою. А та родимка стае усе потворнiшою i потворнiшою.

Новину обсмоктувала вся околиця‚ а бiльшiсть була тоi думки‚ що Пракседа мусила не iнакше як чарами заманити багатого мiщанина. Дехто навiть намагався жениха напоумити‚ але де там – i чути нiчого не хотiв.

Молодi взяли шлюб як належиться у церквi‚ отримавши благословення пароха‚ подивитися на молодят зiбралося багацько люду з надовколишнiх сiл i всi неабияк чудувалися‚ що Варка несподiвано погарнiшала‚ а родимка так змалiла‚ що ii ледве помiтно було.

Весiлля було бучне i велелюдне‚ а нiч була спокiйна i на чистому небi сяяли зорi. Коли це опiвночi почули гостi сильне ляскання батога. Усi кинулися до вiкон i побачили‚ що бiля корчми зупинилася карета, запряжена чорними кiньми, на козлах вiзник у чорному‚ а позаду карети лакеi в багатих лiвреях. Плаксун iз батьками молодоi вибiгли на подвiр’я‚ гадаючи‚ що то якийсь поважний гiсть‚ але на iхнiх очах карета, конi й лакеi зникли.

Повернулися стурбованi до корчми. Пракседа неспокiйна, блiда‚ як нiч. Раптом усi гостi побачили, що до вiкна зазирае якесь страховисько, усiх охопила тривога, а Варка аж затремтiла i ледь не знепритомнiла.

Чоловiк iй тихенько шепнув:

– Заспокойся‚ над нами Божа опiка‚ – i‚ звертаючись до гостей‚ закликав iх не звертати уваги на цi чудасii та бавитися далi.

Жахлива буря завила за стiною, аж задрижала цiла будiвля.