Князь Ігор

Перед ним раптом постало питання: а що далi? Куди подiтися з пораненою дiвчиною? Хто iм допоможе? Хто вилiкуе? Де знайти знахаря чи знахарку, щоб затамувати i заговорити кров? Спочатку, коли мчав до цiеi хатини над лугом i коли розправлявся з грабiжниками, не думав, що буде потiм, як бути з Любавою. Головне було – врятувати. Тепер врятував. А далi? Залишати у Глiбовi? Взяти з собою? Нi те, нi iнше не пiдходить. Коли б не поранена…

Вiн розумiв, що важкого переходу з вiйськом до Новгорода-Сiверського Любава не витримае.

В Глiбовi залишити ii нi на кого… Вiдвезти до Переяслава? Але як на нього, Ігоревого конюшого, подивиться князь Володимир? Та й хто дасть йому з Любавою притулок?

До Киева? До Киева недалеко. За нiч можна домчати. А там Самуiл, там боярин Славута. Це единi люди, до яких вiн може звернутися по допомогу. Отже, до Киева. А що скаже князь Ігор? Як вiн розцiнить його втечу? Та й коня князiвського доведеться забрати. Бо на чому ж поiде Любава?

І все ж единий шлях – до Киева! І хай розцiнюе князь Ігор цей вчинок, як хоче!

– Що зi мною, Жданку? – спитала Любава, пiднiмаючи голову.

Ждан допомiг iй пiдвестися.

– Ти поранена! Той негiдник дiстав тебе мечем!..

– Що менi робити? Дiдуся немае, я поранена… Куди ж менi подiтися, Жданку?

– Не журися, я тебе не покину. Ми зараз поiдемо звiдси… В Киiв!

– У Киiв?

– Там у мене е знайомi. Вони допоможуть нам… Чи ти зможеш iхати на конi? Рука дуже болить?

– Болить… Але ж iхати треба?

– Треба, люба… Бо iнакше – смерть!.

. І то – iхати якнайшвидше! Щоб не повернулися тi розбiйники та не застали нас тут!

– Тодi подай менi кожуха та хустку – я одягнуся! Та у суднику хлiба вiзьми на дорогу…

Ждан допомiг iй одягнути кожушину, запнув хусткою, собi в кишеню засунув окраець хлiба.

– Ходiмо!

Надворi, побачивши мертвого дiдуся, Любава знову почала плакати. Ждановi довелося силомiць вивести ii на вулицю i посадити на коня.

– Тримайся мiцнiше! – сказав, заправляючи дiвочi чоботята в стремена.

Потiм сам скочив у сiдло i поза хатиною рушив униз, до лугу, де до самого лiсу темнiли кущi верболозу та обрiдного вiльшняка…

Роздiл п’ятий

1

Вранцi, зi сходом сонця, Ждан i Любава по кризi перебралися через Днiпро.

Звивистою стежиною пiднялися до Аскольдовоi могили, а там i на гору, в Угорське. Звiдси вже крiзь голi вершини дерев просвiчувалися золотi хрести киiвських соборiв.

Стомленi конi звернули на широку наiжджену дорогу. Любава ледве трималася в сiдлi.