Князь Ігор

– Хтозна, хтозна… Уже почав вiдчувати тягар лiт за плечима.

– Ще не кожен молодик мае таку мiцну руку i таке гостре око, як у тебе, вую. На льоту птиць б’еш!

Славута хотiв на це щось вiдповiсти, та не встиг. До нього пiдiйшла Текля i шепнула:

– Боярине, Любавi стало гiрше. Руки й ноги похололи… Що робити?

Дiвчина дихала нерiвно, важко. Очей не розплющувала. Лежала на пухких подушках, вкутана ковдрою, непорушно, мов мертва, i тiльки тонкi бiлi пальцi шарили на грудях, нiби хотiли вирвати з них той бiль, що пiк ii вогнем.

– Несiть гарячоi води й гiрчицi! Та швидше! – гукнув Славута.

Служник принiс дерев’янi ночви з гарячою водою. Текля подала глечик з меленою гiрчицею та довгого ополоника.

Славута зачерпнув жменю гiрчицi, висипав, розколотив ополоником. Рукою попробував, чи не занадто гаряча вода, i пiсля цього, поставивши ночви на лiжко, опустив у них похололi Любавинi ноги.

– Давайте окропу! Добавлятимемо, щоб вода не вихолола!

Йому пiдсунули стiлець, поблизу примостили бронзовий казан з паруючим окропом.

Поволi плинув час. Змiнили в пiдсвiчнику одну свiчку, потiм другу. Нiхто не порушував гнiтючоi тишi, що залягла в хороминi, не вимовив жодного слова. Ждали чуда. Всi хотiли, щоб воно звершилося, щоб болiсть вiдступила i дiвчина розплющила очi.

Безперервно дзюркотiла вода з кухлика, мерехтiв, потрiскуючи, огарок свiчки, вiв у кутку нескiнченну пiсню цвiркун, а Славута не вiдходив вiд лiжка.

Проспiвали третi пiвнi. Скоро свiтатиме. Незабаром наступить погожий весняний ранок. Що ж принесе вiн у цю тривожну господу? Радiсть? Чи горе?

Любава легенько зiтхнула, довгi вii здригнулися. Славута поклав iй на чоло свою гарячу руку i раптом вiдчув, як воно зволожуеться прохолодним потом. Вiн повернув голову до Самуiла i Теклi, до хлопця-служки, i в його оцi блиснула радiсна сльоза.

– Житиме! Хай поб’е мене Перун – житиме! – прошепотiв щасливо.

6

Ярило зборов зиму. Навiть у глухе пiдземелля дихнув теплим леготом, заглянув жовто-зеленими котиками вербицi у вузьке вiконечко порубу.

Сонце пiдбивалося все вище й вище. В небi прокурликали журавлi, прокричали гуси, теплий дух землi, змiшаний iз бентежними пахощами весняного зела та клейкоi бростi, п’янив груди.

Ждан цiлими днями не вiдходив од вiконця.