Князь Ігор

Наступае вечiр, а йому ж iще збиратися в далеку дорогу! Вiн востанне обняв дiвчину, попрощався, обiцяючи якнайскорiше повернутися, i рушив до дверей…

2

Залозний шлях починався в Киевi i колись з’еднував його з Тмутороканню, а пiсля захоплення ii половцями – з Половецькою землею. Правим берегом вiн тягнувся до Заруба, де подорожнi переправлялися бродом через Днiпро, i прямував на пiвденний схiд уже лiвим, низинним, берегом, густо порослим очеретами, вiльшняком i найбiльше – лозою.

Тому й прозвали його Залозним, тобто шляхом за лозами.

Через притоки Днiпра – Сулу, Псел i Ворсклу – виводив вiн у Половецьку землю, що починалася на схiд вiд Днiпра по рiчцi Орелi, або Углу, як називали ii нашi предки – давнi русичi. Шлях був нелегкий, небезпечний. Нерiдко по ньому гасали половецькi орди. А у весняний час, коли у рiках пiднiмалася вода i затоплювала броди, доводилося споруджувати громiздкi плоти.

Це забирало багато сил i часу.

Самуiлова купецька валка щасливо подолала цей шлях i в серединi травня стала табором пiд Орiллю. Вози поставили в коло – для захисту вiд несподiваного нападу.

– Даю два днi вiдпочинку, – сказав Самуiл. – А потiм поiдемо далi – до Кончака на Тор… Розкладайте багаття, варiть кулiш, коней потриножте i пустiть на попас…

Молодi киiвськi кмети, що вмiли в однаковiй мiрi й бiля коней ходити, i з лука стрiляти, i мечем орудувати, миттю кинулися виконувати цей наказ, бо за довгу дорогу стомилися i тепер наперед тiшилися дводенним вiдпочинком.

Попоiвши, простелили тут же, на березi, проти сонечка, попони та свитки i повкладалися спати. Лише один Ждан залишився на чатах: вилiз на стару вербу, зручно вмостився в розлогiй розкаряцi й уважно роззирнувся на всi боки.

Ген-ген на видноколi, в тiй сторонi, де сходить сонце, стоiть Голубий лiс, що тягнеться аж до рiчки Самари.

Здалеку вiн справдi здаеться голубим. З пiвночi, заходу i пiвдня розкинулися безмежнi степи, вкритi буйними весняними травами: ковилою, буркуном, будяками. А посеред них – Орiль. Виблискуе проти сонця срiблястими плесами, шумить очеретами, поволi котить своi тихi води до гомiнкого Днiпра.

Всюди тихо, анi душi. Однак тривога не полишае Ждана.