Сестра Керрі

Керрi вабила кожна дрiбничка чи оздоба, проте вона не спинялась, хоча все було iй потрiбне, ой як би хотiлося все те мати! Гарненькi черевички, панчохи, пишнi плiсированi верхнi й нижнi спiдницi, мережива, стрiчки, гребiнцi, гаманцi – кожна рiч будила всеохопне бажання володiти нею. І в той же час дiвчина гостро вiдчувала: поки що – нiчого з цього вона не зможе купити. Бо знедолена, без посади, без заробiтку, i кожен службовець одразу побачить, вона убога i шукае роботи.

Проте не слiд гадати, що йдеться про нервову, вразливу, знiжену iстоту, кинуту в холодний вир життя, позбавленого поезii i побудованого на розрахунках.

Безумовно вона не була такою. Просто жiнки надто чутливi до всього, що стосуеться iхнього вбрання.

Не тiльки палке бажання обновок i жiночих прикрас охопило ii; з болем у душi вона спостерiгала ошатних ледi. Вони штовхали ii, проходячи повз i не звертаючи на неi анi найменшоi уваги, захопленi видовищем полиць iз крамом. Вигляд бiльш удачливих жительок великого мiста був для Керрi новиною.

Не мала вона й уявлення про продавщиць з великих магазинiв. У порiвняннi з ними вона дуже програвала. Цi дiвчата, здебiльшого гарненькi, деякi навiть вродливi, трималися незалежно i байдужкувато, i це надавало iм певноi пiкантностi. Одягненi вони були чепурно, дехто навiть вишукано, i, зустрiчаючись з ними поглядом, Керрi розумiла, що ii власний вигляд красномовно свiдчить про ii становище, – вони добре бачать убогiсть ii туалету. Але те, як вона непевно тримаеться, очевидно, ясно показуе, хто вона i за чим прийшла. В ii душi спалахнуло полум’я заздрощiв. Вона враз усвiдомила, як багато може дати мiсто: заможнiсть, вишуканiсть, комфорт, – усе, що так прикрашае жiнку. І ii ще дужче охопило жадання досягти всього цього.

Конторськi примiщення були розташованi на другому поверсi. Туди вона й попрямувала, розпитавшись. Там побачила кiлькох дiвчат, вочевидь, таких же шукачок, але виглядали вони бiльш незалежно i упевнено, як досвiдченi мiськi жительки. Пiд iхнiми втупленними поглядами, Керрi почувала себе кепсько.

Минула майже година, поки, нарештi, Керрi покликали.

Чоловiк з рiзкими, швидкими рухами сидiв бiля вiкна за письмовим столом.

– Вам уже доводилося працювати в магазинi?

– Нi, сер, – вiдповiла Керрi.

– Отже, не доводилося… – вiн пильно подивився на неi.

– Ну, а нам потрiбнi саме продавщицi з досвiдом. Гадаю, ви нам не пiдiйдете.

Керрi почекала ще якусь мить.

– Чого ж ви чекаете? – витрiщився вiн.