Сестра Керрі

Проходячи П’ятою авеню, в напрямi Ван-Б’юрен-стрiт, вона збиралася сiсти в конку. І раптом опинилася пiд дверима оптовоi взуттевоi фiрми i крiзь дзеркальне вiкно побачила джентльмена середнього вiку за маленьким столиком. Пiдкоряючись якомусь внутрiшньому iмпульсу, що часом виникае з почуття безнадiйноi поразки, як останнiй проблиск розбитих намiрiв, Керрi неквапливо попростувала крiзь дверi до джентльмена. Той зацiкавлено поглянув на ii стомлене обличчя.

– Ви до мене?

– Я… чи не знайдеться у вас якоiсь роботи? – вимовила Керрi.

– Справдi, не знаю, – вiдповiв вiн чемно. – А якоi саме роботи ви шукаете? Може, ви друкарка?

– О, нi!

– Бачите, у нас потреба тiльки в рахiвниках i друкарках. Але може пройдете он туди i запитаете нагорi? Там кiлька днiв тому були потрiбнi люди. Спитайте мiстера Брауна.

Вона поспiшила до бiчного входу i пiднялася лiфтом на четвертий поверх.

– Вiллi, поклич мiстера Брауна! – гукнув лiфтер хлопчиковi, що стояв поблизу.

Вiллi побiг i незабаром доповiв, що мiстер Браун просить ii почекати, вiн зараз прийде.

Пiдсобне примiщення, в якому вона опинилась, нiчим не виказувало, що це за пiдприемство, отож Керрi не мала припущень, що за робота тут передбачаеться.

– То ви хочете дiстати якусь роботу? – спитав мiстер Браун. – А вам уже доводилося працювати на взуттевiй фабрицi?

– Нi, сер.

– Як вас звати? – спитав вiн i додав: – Не певен, чи знайдеться щось для вас. Чи згоднi ви працювати за чотири з половиною долари на тиждень?

Знеможена поразками, Керрi подумала, що це не так i мало.

Вона ранiше сподiвалась, що iй запропонують хоча б шiсть доларiв. Усе ж таки вона погодилась, i вiн записав ii прiзвище й адресу.

– Приходьте о восьмiй годинi ранку у понедiлок, – сказав вiн на прощання. – Я гадаю, що для вас знайдеться якась робота.

Керрi збадьорилася: нарештi знайшла щось, варте уваги. Кров теплою хвилею розлилася по тiлу. Нервове напруження спало.

Вона вийшла на залюднену вулицю i вiдчула начебто щось нове. Яким легким кроком посуваеться натовп! Керрi лише тепер помiтила на обличчях посмiшки. До вуха долинули уривки розмов, смiх, повiтря вiяло свiжiстю. Робочий день вже скiнчився, i людський потiк виливався з кожноi будiвлi. Керрi бачила вдоволенi обличчя i прискорила кроки. Адже вдома, у сестри, на неi чекае обiд. Вона поспiшала i, хоч була неабияк утомлена, вже не вiдчувала, що ноги болять.