Сестра Керрі

Але нiчим не виказала свого розчарування.

– Власне, зараз ми нiкого не потребуемо, – продовжував вiн недбало, розглядаючи ii зусiбiч, як якийсь пакунок. – Приходьте в понедiлок вранцi, i я, може, пiдшукаю мiсце.

– Дякую… – ледве чутно вимовила Керрi.

– Якщо прийдете, вiзьмiть з собою фартух, – сказав майстер.

І вiн пiшов, навiть не спитавши, як ii звуть.

Вигляд майстернi i мiзерна платня завдали неабиякого удару надiям Керрi. Але пiсля всiх жорстоких поразок, яких вона зазнала, ii все-таки порадувало, що нарештi iй запропонували хоч якусь роботу.

Попри всi ii скромнi сподiвання, вона нiяк не могла уявити, що вiзьметься за отаку роботу, адже звикла до кращого. Усе свое життя вона провела на свiжому повiтрi, i тепер усе в нiй протестувало проти ув’язнення в такому мiсцi. Тут так брудно i неохайно. Низька стеля, дiвчата розпатланi, якiсь озлобленi. У них, мабуть, тiльки лихе на думцi й на душi, мiркувала вона. А все ж таки – iй запропонували роботу! Виходить, Чикаго не таке вже й погане мiсто, коли в перший же день тут можна знайти щось. Згодом трапиться й краще.

Проте подальшi пошуки не дали нiчого втiшливого. Куди тiльки вона не зверталась, шукаючи привабливiшоi обстановки. Але iй одразу рiшуче вiдмовляли. Скрiзь потребували тiльки досвiдчених робiтниць. Доводилось чути й грубi вiдповiдi. Особливо боляче вразив Керрi грубий прийом в майстернi верхнього одягу. Їй довелося пiднятись аж на четвертий поверх.

– Нi-нi! – вiдрубав майстер, – кремезний брутальний чоловiк.

Нiкого нам не треба! Не заважайте!

Вечорiло, i ii надii й сили, вся ii мужнiсть танули. Адже вона виявила неабияку наполегливiсть. Такi зусилля заслуговували на кращу винагороду. Величезна дiлова частина мiста здавалася стомленiй дiвчинi ще байдужiшою й жорстокiшою. Здавалось, що усi дверi були замкненi для неi. Боротьба, схоже, буде надто запекла – годi й сподiватися чогось добитись.

Повз неi нескiнченною вервечкою квапились чоловiки й жiнки. Навкруги вирувало чуже життя, сповнене зусиль i прагнень.

Вона почувала свою безпораднiсть у цьому вирi – така собi билинка на його хвилях. Вона силувалась мiркувати, куди б ще податись. Але де тi дверi, якi ii впустять? Скрiзь – те саме. Тi ж принизливi прохання i та ж вiдмова.

Зрештою, змучена тiлом i душею, вона попленталась до квартири сестри Мiннi, на нiй тепер зосередились ii думки. Почався невеселий, безнадiйний вiдступ, що на нього з настанням ночi так часто приреченi шукачi роботи.