Сестра Керрі

Як це зазвичай бувае, настрiй Гансона передався всiм – дружина принишкла, нi про що не питаючи, бо вiдповiдi все’дно не дочекалась би.

Проте, почувши новини Керрi, вiн трохи прояснiв.

– Отже, ви не гаяли даремно часу? – зауважив вiн i навiть злегка посмiхнувся.

– Авжеж! – вiдгукнулася Керрi. В голосi ii бринiла радiсть.

Вiн ще запитав про щось, а потiм заходився бавитися з дитиною. Мiннi повернулася до цiеi теми за столом…

Та не так легко було Керрi пройнятися тими настроями, якi панували в сiм’i.

– Це, мабуть, дуже поважна фiрма, – розмiрковувала вона. – Здоровезнi дзеркальнi вiкна, купа службовцiв! Той, з яким я розмовляла, сказав, що вони наймають силу-силенну людей.

– Нинi не так i важко знайти роботу, – докинув i свое слово Гансон. – Аби тiльки людина мала пристойний вигляд.

Пiдбадьорена радiсним настроем Керрi й несподiваною балакучiстю чоловiка, Мiннi почала розповiдати Керрi про деякi вiдомi визначнi мiсця Чикаго, якi варто подивитись, – адже це не потребуватиме затрат.

– Тобi треба подивитись Мiчиган-авеню. Там такi вишуканi будинки… Дуже гарна вулиця.

– А де тут театр Джекобса? – перебила ii Керрi, згадавши про один театр мелодрами.

– Та не надто далеко звiдси, – вiдповiла Мiннi. – На Голстед-стрiт – тут близько.

– Ой, як би хотiлося там побувати! Сьогоднi я, здаеться, простувала там.

Вiдгуку на цю заувагу Керрi не почула. Просто дивно, як таемнi думки вiдбиваються на обличчях.

Згадка про театр одразу ж викликала прихований осуд марнотратства. Спочатку в Гансона, потiм i у Мiннi, i цi невисловленi почуття певним чином змiнили настрiй за столом. Мiннi кивнула «так», але Керрi вiдразу вiдчула, що театри тут не в пошанi. Питання бiльше не порушувалося, аж поки Гансон, повечерявши, не взявся знов за газету, з якою й подався у вiтальню.

Сестри залишились удвох, i розмова стала вiльнiшою. Керрi, стиха наспiвуючи, мила посуд.

– Знаеш, так хочеться трохи прогулятися, подивитись на Голстед-стрiт, якщо це не дуже далеко… – мрiйливо мовила Керрi.

– Чому б нам не пiти сьогоднi у театр?

– О, я не думаю, щоб Свен сьогоднi мав охоту пiти хоч кудись, – вiдказала Мiннi. – Адже так рано вставати…

– Чого б то вiн був проти? Це ж його розважить! – наполягала на своему Керрi.

– Нi, вiн рiдко ходить у театр, – зiзналась Мiннi.

– А менi б хотiлося пiти… – вела свое Керрi.