Сестра Керрі

Їхнi очi зустрiчалися щохвилини, i це спрямовувало вiдчуття в одне рiчище.

– Чому б нам не пiти сьогоднi в театр? – сказав вiн, пiдсуваючись ближче, стiл був не дуже широкий.

– О нi! Я не можу! – злякано запротестувала вона.

– А що ж ви збираетесь робити ввечерi?

– Нiчого… – вiдповiла Керрi сумно.

– Бачу, вам не дуже подобаеться там, де ви живете?

– Ну, не те щоб…

– То що ж ви робитимете, коли не знайдете роботи?

– Мабуть, поiду додому…

Їi голос ледь помiтно затремтiв. Вони обое зрозумiли без слiв: вiн – безвихiдь ii становища, а вона – те, що йому все ясно.

– Нi! – рiшуче заявив вiн. – Це неможливо! – В цю мить вiн був сповнений щирого спiвчуття. – Дозвольте допомогти вам… Вiзьмiть у мене трохи грошей.

– О нi! – вiдсахнулася вона.

– Що ж ви будете робити?

Вона замислилась i мовчки похитала головою.

Вiн дивився на неi з усiею лагiднiстю, на яку був здатен. У жилетнiй кишенi в нього лежало кiлька м’яких зелених банкнот. Друе, беззвучно намацавши iх, дiстав i затис у руцi.

– Послухайте, крихiтко, – заговорив вiн доброзичливо – Я щиро хочу стати вам у пригодi. Ось, купiть собi дещо з одягу…

Вiн уперше зачепив цю болючу тему, i вона одразу згадала, що вдягнена так кепсько! Своiм прозорим натяком вiн вразив ii в найболючiше мiсце. Губи дiвчини затремтiли.

Їi рука лежала на столi. Вони були зовсiм самi в своему куточку. Вiн поклав на цю ручку свою – велику й теплу.

– Ну, годi вже, Керрi, – умовляв вiн. – Що ви можете вдiяти самi? Дозвольте менi по-дружньому допомогти вам.

Вiн злегка стиснув ii ручку. Вона спробувала звiльнитись. Вiн стиснув мiцнiше, i вона бiльше не пручалась. Тодi вiн всунув зеленi банкноти в ii долоньку i на ii заперечливий жест прошепотiв:

– Не хвилюйтесь, я вам iх лише позичаю…

Вiн таки примусив ii взяти грошi. Тепер вона вiдчувала, що якийсь дивний зв’язок еднае ii з ним. Вийшли на вулицю, i вiн провiв ii далеко на пiвдень, до Полк-стрiт.

– Вам таки не хочеться iти до ваших родичiв? – спитав вiн, нiби мiж iншим.

Керрi почула, але пропустила повз вуха.

– Знаете що? Приходьте сюди завтра зранку! І ми з вами пiдемо на денну виставу. Гаразд?

Керрi спершу вiдмовлялась, але нарештi погодилася.

– А у вiльний час купiть собi, що треба – гарненькi черевички i жакет.

Вона й не уявляла собi, якi складнi думки хвилюватимуть ii по його вiдходi. Поки вiн був тут, ii не полишав бадьорий, безтурботний настрiй.