Сестра Керрі

– Я нiзащо не повинна брати у вас грошi… – тихо сказала Керрi, коли вони розташувалися в затишному куточку i Друе замовив снiдання. – Я не можу вдягти такi речi там. Родичi… не зрозумiють, звiдки я iх узяла.

– То що ж ви думаете робити? – заглянув Друе iй в очi. – Обходитися без необхiдного?

– Мабуть, поiду додому… – сказала вона сумно.

– Оце вже годi! – промовив вiн рiшуче. – Ви просто надто сушили мiзки над цим. Я зараз скажу, що вам треба зробити. Кажете, що не можете носити цi речi там? То чом вам не найняти мебльовану кiмнату, скажiмо, на тиждень.

І не залишити там цi речi?

Керрi похитала головою. Вона, як усi жiнки, опиралася, щоб потiм пiддатись умовлянням. А вiн будь-що мав розвiяти ii сумнiви i прокласти шлях для iнших думок.

– Навiщо вам додому? – спитав вiн.

– Але ж я не можу знайти тут нiякоi роботи!

– Родичi, мабуть, не хочуть вас лишати у себе? – здогадався вiн.

– Вони не можуть, – пояснила Керрi.

– Я скажу, що вам треба робити: тримайтесь мене! Тепер я про вас подбаю!

Керрi покiрно слухала його.

На збентежену дiвчину цi слова дiяли так, нiби раптом розчинилися дверi i з них привiтно вiйнуло свiже повiтря. Здавалось, Друе на все дивився щиро i зичливо, як вона, i вiн був такий ласкавий з нею… Охайний, вродливий, чудово вдягнений i такий милий. Справжнiй друг…

– Ну що ви там робитимете, в Колумбiя-Сiтi? – продовжував вiн, i це запитання викликало в ii уявi картини нудного iснування, яке вона полишила. – Там же нiчогiсiнько немае цiкавого.

Чикаго – ось мiсце, де треба жити! Ви можете тут найняти затишну кiмнату, одягтися належно, а згодом i робота знайдеться!

Керрi дивилась у вiкно на залюднену вулицю. Ось воно, чарiвне велике мiсто… Чудово, коли е грошi… Розкiшний екiпаж iз парою гнiдих рисакiв промчав вулицею, в глибинi, на фонi дорогоi оббивки, сидiла молода дама.

– Що вас там дома чекае? – допитувався Друе.

Це прозвучало щиро, без усякоi лихоi думки. Вiн просто подумав: це дiвчатко буде позбавлене там всього, заради чого варто жити!

Керрi сидiла нерухомо, втупивши погляд у вiкно.

Вона напружено думала: як iй вчинити? Адже родичi сподiваються, що вона на цьому тижнi поiде додому.

А Друе знову заговорив про те саме:

– Чому б вам не купити гарненького жакета? Це ж вам потрiбно. Грошi я вам позичу, про це не турбуйтесь зовсiм. Ви можете винайняти хорошу окрему кiмнату. Я вас не скривджу, не бiйтесь…

Керрi зрозумiла, куди вiн хилить, але думки плуталися.