Сестра Керрі

Вона тiльки почувала, як нiколи виразно, всю безвихiдь свого становища.

– Якби ж тiльки знайти якусь роботу…

– Обов’язково знайдете, якщо залишитесь тут! – пiдхопив Друе. – А як поiдете, то вже нiчого не вийде. Вашi родичi не хочуть, щоб ви в них лишались? То чому б вам не погодитись жити окремо? Я не турбуватиму вас, не бiйтесь. А коли влаштуетесь як слiд, може, щось i проясниться.

Вiн не спускав очей з ii гарненького личка i ставав усе красномовнiший. Це чарiвне наiвне дiвча його вабило – в цьому не могло бути й сумнiву.

В нiй почувалась якась невiдома таiна, i взагалi вона чимось вiдрiзнялася вiд звичайних продавщиць, що iх повно по крамницях. Зрештою, вона не була дурненькою.

Керрi й справдi мала багатшу уяву i розвиненiший смак, нiж навiть у Друе. Вона мала тонку душу, це й породжувало ii пригнiчений настрiй i почуття самотностi. Їi убоге платтячко було досить чепурне, та й голiвку вона схиляла так грацiозно…

– Ви гадаете, я змогла би щось знайти? – спитала вона.

– Авжеж, – сказав вiн i простягнув руку, щоб налити iй чаю.

 – Покладайтесь на мене.

Вона звела на нього погляд, i вiн пiдбадьорливо усмiхнувся.

– Знаете, що ми зробимо? Зараз же зайдемо – тут недалеко – у магазин «Партрiдж», i ви собi там виберете, що захочете. Потiм пiдшукаемо для вас кiмнату, i ви там зможете залишити своi речi. А увечерi – до театру!

Керрi заперечливо похитала головою.

– Ну, гаразд, повернетесь до своiх – так навiть краще. Вам зовсiм не треба зоставатися в готелi.

Кiмната буде найнята, щоб ви там могли залишити своi новi речi.

До кiнця обiду вона все ще вагалась, як iй дiяти.

– Люба Керрi, ходiмо подивимось на жакети, – запропонував вiн.

Як тiльки вони опинилися в магазинi, розкiш модного одягу миттю прикувала увагу Керрi. Пiсля смачних страв, у товариствi життерадiсного Друе запропонований план здавався iй цiлком здiйсненним. Вона оглянула жакети i вибрала подiбний до того, який так сподобався iй у «Ярмарку». Коли вона тримала його в руках, то вiн здавався iй ще кращим.

Продавчиня допомогла iй примiряти – жакет сидiв, як на неi пошитий. Обличчя Друе розпромiнилося, коли вiн побачив, як змiнилася ii постава: вигляд у дiвчини став зовсiм елегантний.

– Саме те, що треба! – заявив вiн.

Керрi крутилася перед дзеркалом, iй справдi приемно було помилуватись на себе. На щiчках запалав рум’янець.

– Беремо! – рiшуче повторив Друе.

– Але ж вiн коштуе дев’ять доларiв! – стурбувалась Керрi.