Сестра Керрі

 – Вона сама не розумiе, що наробила…

– Ну що ж, – Гансон потягнувся. – Чим ти можеш iй зарадити?

Мiннi була все ж таки щирiша. До того ж вона краще уявляла собi все, що могло загрожувати Керрi.

– Лишенько… – знов зiтхнула вона. – Бiдолашна сестричка…

Саме в той час, коли точилася ця розмова, – десь о п’ятiй ранку, – наша маленька завойовниця долi спала тривожним сном у своему прихистку.

Для Керрi в ii новому становищi найважливiшим було те, що в ньому крилися рiзноманiтнi можливостi. Керрi не прагнула лише дрiмотного iснування в затишку й розкошах.

Вона крутилася в лiжку, налякана власною рiшучiстю, рада, що тепер вiльна, але й стурбована думками про те, чи знайде якусь роботу. І чого можна чекати вiд Друе?

Що ж до цього достойного джентльмена, то для нього майбутне було цiлком прозоре. Вiн не мiг утриматись вiд того, що манило. Але не мiг так розвинути душу, щоб хоч прагнути поводитись iнакше. Вроджена чутливiсть вела його одвiчною стежкою мисливця за здобиччю. Блаженство з юною дiвчиною було не менш необхiдне, нiж щоденний ситний снiданок.

Що б вiн не робив, вiн здатен був лише до слабеньких порухiв сумлiння. І лише такою мiрою доступне було йому усвiдомлення зла й грiха. Отже, повторимось, докори сумлiння були, але в зародковому станi.

Другого дня вiн пiшов провiдати Керрi. Вона приймала його в своiй кiмнатi. Вiн був все такий же – веселун i жартiвник.

– Ну, що? – промовив вiн, оглядаючись. – Чого зажурились? Ходiмо поснiдаемо. Нагадаю: вам треба сьогоднi купити дещо з одягу.

Керрi глянула на нього, i в ii великих очах вiдбилися всi сумнiви, якi гризли ii.

– Спочатку хотiлося б знайти якусь роботу… – похнюпилась вона.

– Та знайдете! – вiдмахнувся Друе. – Навiщо турбуватись про це зараз? Спочатку влаштуйтесь як слiд, огляньте мiсто. Я вас не скривджу, не набридатиму.

– Я знаю… – не зовсiм упевнено вiдповiла вона.

– Ви в нових черевиках? Ану, пройдiться. Чудово, чорт забирай! Одягнiть-но жакетку.

Керрi слухняно вдягла.

– Справдi, сидить, як наче на вас шита! – зауважив вiн i торкнувся ii талii, потiм вiдступив на кiлька крокiв i оглядiв ще раз iз щирим захопленням.

– Кажу, вам потрiбна ще нова спiдниця. А поки що – снiдати!

Керрi одягла капелюшок.

– А рукавички? – нагадав вiн.

– Ой, вони тут, – вона вийняла iх з ящика шифоньерки.

– Ну, то ходiмо? – вiн узяв ii пiд руку.

Так розвiялися вчорашнi передчуття.

І це повторювалося раз у раз. Друе не лишав ii на самотi.