Сестра Керрі

Там Герствуд тримав свого коня й екiпаж.

У будинку на десять кiмнат мешкали Герствуд, його дружина Джулiя, син Джордж (молодший) i дочка Джессiка. А ще була й служниця, раз у раз iнша, бо догодити мiсiс Герствуд було нелегко.

– Джордже, я вчора вiдпровадила Мерi, – цими словами вона нерiдко починала розмову за обiднiм столом.

– Гаразд, – згiдливо кивав Герствуд, бо йому давно вже нав’язла в зубах ця тема.

Домашнiй затишок – це райський сад, немае в свiтi нiчого нiжнiшого, нiчого лагiднiшого, що, з дитинства оточуючи й живлячи, так надiйно прищеплювало б людям стiйкi моральнi правила.

Хто не зазнав цього благодiйного впливу, той нiколи не зрозумiе, чому вiд звукiв гарноi музики на очi набiгае сльоза. Не збагне нiколи i тих таемничих струн, що пов’язують воедино серця людей якоiсь нацii, примушуючи iх битись в унiсон.

Домiвка Герствуда, на жаль, не вiдзначалась такою атмосферою. Тут не вiдчувалося взаемноi поваги i поблажливостi, без яких домашне вогнище – нiщо. Дорога обстановка цiлком вдовольняла смак мешканцiв: м’якi килими, розкiшнi крiсла й дивани, рояль, мармурова статуя Венери якогось скульптора i безлiч бронзових фiгурок, зiбраних бозна звiдки, iх великi мебльовi фiрми додають до комплекту з багатьма iншими речами, переконуючи покупцiв, що цi речi необхiдно мати в кожному добропорядному домi.

Отже, у iдальнi височiв буфет, заставлений кришталевими графинами та вазами i рiзними дрiбничками. Мальовнича розстановка не брала пiд сумнiв смак – адже Герствуд знався на цьому. Вiн вивчав цю галузь не один рiк у себе в закладi i з великим дбанням уводив кожну нову «Мерi» у деякi деталi цього мистецтва незабаром пiсля ii появи в домi.

Його нi в якому разi не можна було назвати говiрким. Навпаки, вiн тримався з усiма вдома з приемною стриманiстю, що ii зазвичай вважають неодмiнною властивiстю джентльмена. Не любив також сперечатись, нiколи не втрачав терпiння, хоча тримався iнодi владно. Чого не мiг виправити, на те переставав зважати, i взагалi схильний був триматися подалi вiд усього, що вважав безнадiйним.

Свого часу Герствуд обожнював свою дочку Джессiку – вiн тодi був молодший i ще не досяг такого успiху в справах. Проте нинi – iй виповнилось сiмнадцять – Джессiка ставала все бiльше вiдстороненою i незалежною, i це якось охолодило батькiвськi почуття. Вона навчалась у лiцеi, i ii погляди на життя зробили б честь навiть аристократцi. Донька любила гарне вбрання i безперервно вимагала нових нарядiв. Мрiяла про кохання й розкiшне життя.