Сестра Керрі

Вiн кивнув i став спускатися сходами.

На Керрi вiн справив неабияке враження. Нiколи ще iй не доводилося мати справу з таким чарiвним джентльменом. Друе теж був задоволений.

– Вiн такий милий, – сказала вона, коли вони повернулися в свою затишну вiтальню.

– І такий вiдданий друг! – додав Друе.

– Так, це з усього видно, – погодилась Керрi.

Роздiл XI

Спокусливий блиск. Настороженi почуття

Керрi була здiбною i легко засвоювала все, що стосувалося зовнiшнiх форм життя. Побачивши якусь рiч у магазинi, вона одразу виявляла iнтерес: чи буде iй ця рiч до лиця? Це не свiдчило нi про особливу витонченiсть почуттiв, нi про глибокий розум.

Такi пориви не хвилюють справжню мудрiсть, не турбують вони й людей примiтивних. До дiвчини гарне вбрання промовляло вельми переконливо, вкрадливо, мов голос езуiта. І той голос неухильно знаходив у неi спiвчутливий вiдгук. І хто змiг би перекласти зрозумiлою мовою вабливiсть коштовного камiння?

«Люба моя, – промовляв комiрець iз мережива у «Партрiджi», – поглянь-но, як я тобi до лиця! Не вiдмовляйся ж вiд мене».

«Ах, якi малесенькi нiжки! – заявляли м’якi новi черевики. – Як я iх чудово облягаю! Ото шкода було б, якби iм колись мене забракло».

Досить iй було взяти цi речi в руки чи вдягти на себе, вона могла тодi скiльки завгодно думати, що вiд них слiд вiдмовитись. Згадувати, якою цiною iх здобуто. А далi починала гнати вiд себе цi гнiтючi думки, бо не в змозi була вiдмовитись вiд усього цього. Марно ii сумлiння волало: «Одягни свое старе плаття i зношенi черевики!» Вона змогла б, мабуть, перемогти муки голоду i повернутися до колишнього життя.

Сумлiння допомогло б iй подолати i думки про тяжку працю, про нудне, убоге iснування. Але зiпсувати свою зовнiшнiсть? Одягти убоге й старе дрантя? Нiзащо в свiтi!

Уся поведiнка Друе змiцнювала подiбнi думки Керрi i ослаблювала ii уявний опiр рiзним спокусам. Одразу робиться легко, коли висловленi кимось погляди збiгаються з нашими бажаннями! Друе з властивою йому щиросердiстю не переставав захоплюватись ii вродою, i ii це неабияк тiшило.

Досi вона не мала нагоди виказувати, що свiдома своеi вроди. Однак усвiдомлення цього приходило дуже швидко i вже давало своi наслiдки. Друе мав характерну звичку придивлятися на вулицi до вишукано вдягнених i вродливих жiнок, супроводжуючи це рiзними коментарями. Вiн якось по-жiночому любив гарне вбрання, отож мiг бути добрим порадником – звичайно, саме щодо туалету.