Сестра Керрі

Вiн притлумив лукавий, гострий блиск, надавши своiм очам виразу цiлковитоi щиростi. Керрi могла вгадати в них тiльки одне: зараз у нього дуже приемно на душi. Вiн, вочевидь, захоплюеться тим, як вона вдало грае.

– Хiба це справедливо, що така азартна гра лишаеться без усякоi нагороди? – промовив вiн через якийсь час, засовуючи палець у кишеньку жилета. – Давайте покладем на кiн по десять центiв.

– Давайте! – вiдгукнувся Друе i полiз у кишеню по грошi.

Але Герствуд його випередив. Вiн уже тримав цiлу жменю новеньких десятицентових монет.

– Прошу, – вiн виклав маленьку стопку монет перед кожним учасником гри.

– О, це вже буде азартна гра! – посмiхаючись, зауважила Керрi, – це якось недобре…

– Та нi! – заперечив Друе. – Це ж тiльки для розваги. Якщо ти нiколи не гратимеш на бiльшу суму, то гарантовано попадеш у Царство Небесне.

– Не моралiзуйте, – лагiдно звернувся Герствуд до Керрi, – поки не побачите, що станеться з грiшми.

Друе посмiхнувся.

– Якщо вони дiстануться вашому чоловiковi, вiн вам одразу скаже, добре це чи нi.

Друе зареготав.

У тонi Герствуда було стiльки запопадливостi, а дотеп був такий влучний, що Керрi не могла не оцiнити його.

– Коли ви iдете знов? – спитав Герствуд у Друе.

– У середу.

– Нелегко вам, мабуть, iз таким чоловiком, який завжди десь мандруе, – звернувся Герствуд до Керрi.

– Цього разу ми поiдемо удвох, – сказав Друе.

– В такому разi до вiд’iзду я запрошую вас у театр.

– Чудово! – охоче згодився Друе. – А ти як, Керрi?

– Я – з охотою, – вiдповiла та.

Герствуд зробив так, щоб Керрi неодмiнно виграла. Вiн радiв з ii успiху, ще i ще перелiчував ii виграш, нарештi зiбрав грошi i поклав iх в ii простягнуту долоню. Пiсля легкоi вечерi з вином, яке вiн принiс, Герствуд чемно попрощався.

– Пам’ятайте ж! – мовив вiн до Керрi, а потiм перевiв погляд на Друе. – О пiв на восьму ви маете бути напоготовi – я за вами заiду.

Вони провели його до дверей, бiля яких чекав екiпаж, привiтно свiтячись у темрявi двома червоними вогниками.

– Зважте надалi, – дружнiм тоном звернувся вiн до Друе. – Коли наступного разу ви поiдете куди-небудь, а ваша дружина залишиться самотою, ви маете дозволити менi трохи розважити ii, щоб вона не так сумувала.

– О, чудово! – усмiхнувся Друе, дуже потiшений такою уважнiстю приятеля.

– Це так люб’язно з вашого боку, – усмiхнулась Керрi.

– Пусте, – запевнив Герствуд. – Гадаю, ваш чоловiк зробив би для мене те ж саме.