Сестра Керрі

Для того, хто вже в’яне, одвiчно приваблива свiжiсть! Герствуд ще не зовсiм втратив здатнiсть вiдчувати чари квiтучоi, незiпсованоi юностi. І тепер це вiдчуття спалахнуло в ньому з новою силою. Вiн дивився на ii вродливе личко, з якого нiби випромiнювалась молодiсть. У великих, ясних очах Керрi скептичний розум не мiг вiдшукати жодного слiду лукавства. Трiшечки гоноровостi, якби вiн i мiг це помiтити, навiть не завадили б iй, як щось зворушливе.

«Цiкаво, – думав вiн, iдучи додому в своему екiпажi, – як це Друе пощастило домогтись ii?»

Вiн з першого ж погляду збагнув, що Керрi здатна до куди витонченiших почуттiв, анiж простак Друе.

Екiпаж снував мiж двох рядiв газових лiхтарiв, що зникали вдалинi. Герствуд стиснув пальцi в рукавичках. Перед його очима все ще була освiтлена кiмната i обличчя Керрi. Вiн не переставав думати про ii чарiвнiсть i юну красу.

«Треба буде послати iй букет квiтiв, – подумав вiн. – Друе не розсердиться».

Вiн нi на мить не пробував закрити очi на те, що дiвчина його полонила.

Права Друе його анiтрохи не турбували. Тонке павутиння думок вiльно снувалося в його головi, i вiн сподiвався, що воно якось зачепиться i закрiпиться десь. Вiн ще не мiг знати чи передбачити, до чого це призведе.

За кiлька тижнiв Друе, що не припиняв своiх мандрiв, повертаючись iз поiздки в Омаху, зустрiвся з однiею зi своiх колишнiх знайомих, пишно вбраною дамою. Спочатку вiн сподiвався поспiшити на Огден-сквер, щоб зробити приемнiсть Керрi. Але скоро передумав. Вiн уже був пiд впливом цiеi зустрiчi i цiкавоi розмови.

– Може пообiдаемо разом? – запропонував вiн своiй спiврозмовницi, зовсiм не переймаючись тим, що хтось може випадково побачити iх.

– Охоче, – сяйнула усмiшкою та.

Вони пiшли в один з кращих ресторанiв, щоб там поспiлкуватись на дозвiллi. Зустрiлися о п’ятiй, а пiв на восьму ще сидiли за столом.

Друе саме закiнчував оповiдати якусь кумедну пригоду i раптом його очi зустрiлися з поглядом Герствуда. Той саме ввiйшов в ресторан з кiлькома друзями i, побачивши Друе з якоюсь жiнкою, зовсiм не з Керрi, зробив вiдповiднi висновки.

«Ач, гульвiса! – подумав вiн зi щирим спiвчуттям до Керрi i додав подумки: – Даремно вiн так ображае бiдолашне дiвча!»

Коли Друе зустрiвся поглядом з Герствудом, в його головi раптом пробудилося якесь неясне передчуття. Правда, вiн був ще далекий вiд чiткого усвiдомлення цього, аж поки не побачив, що Герствуд удае, нiби не помiчае його. Тодi вiн здогадався, що той може подумати.